Каракал золотий (Caracal aurata ) — хижий ссавець розміром удвічі більший за домашню кішку, представник роду Каракал (Caracal ) родини котових, який мешкає в тропічних лісах Західної та Центральної Африки. Інші відомі назви — золота кішка, або африканська золота кішка.
Ні
НічніНічний спосіб життя тварин — це особлива поведінка тварин, при якій активне життя здебільшого ведеться серед ночі, а сон серед дня.Нічні тварини за...
Су
СутінковийМ'
М'ясоїдніМ'ясоїдні — тварини, що живляться переважно м'ясом. Цим вони відрізняються від травоїдних, що споживають в основному рослинну їжу, а також від всеї...
Ри
РибоїдніНе
НекрофагиНекрофаги, стервої́дні, або падальники — тварини які живляться трупами інших тварин. Належать до гетеротрофів.Некрофагами є багато комах (жуки-мерт...
На
НаземнийБі
БігунМе
МезохижакДе
ДереволазиЖи
Живородні твариниЖиворо́дний — термін на позначення тварин, у яких ембріон розвивається в організмі матері, тож дитинчата з'являються на світ живими, а не з відкла...
Од
ОдинокийНе
Не мігрантA
починається зДовжина голови й тіла: 616–1016 мм, довжина хвоста: 160–460; висота в загривку — 380–510 мм; вага: 5.3–16 кг. Самці більші за самиць. Вуха закруглені, зовні темні; голова маленька, округла; ноги довгі, ступні великі.
Наявні два основні варіанти забарвлення: золотистий, каштановий, лисяче-червоний, жовтувато-коричневий або срібно-сірий, синювато-сірий, темно-сірий. Число тварин обох забарвлень рівне. Зазвичай груди, живіт, щоки і горло у золотої кішки світле або білого кольору; навколо очей — світла облямівка. На хвості добре помітна центральна темна лінія; кінчик хвоста — бурий або чорний.
Відомі також тварини-меланісти, забарвлені в чорний колір, причому з помітними темнішими плямами на основному забарвленні — цих кішок налічується 4 % від загального числа. У всіх золотих кішок хутро одразу за лінією від плечей до маківки голови змінює напрямок і спрямовується вперед. Межа зміни у напрямі шерсті позначена завитками і низьким, подібним до гриви, гребенем.
Золота кішка є ендеміком тропічних дощових лісів Екваторіальної Африки, від Сенегалу до північної Анголи і від Конго на заході до південної Кенії на сході. Висота проживання: від рівня моря до 3000 метрів. Основна її популяція проживає в басейні Конго і на довколишніх територіях.
Звичайним місцем існування золотої кішки є вологі тропічні ліси екваторіальної Африки, включаючи мангрові й бамбукові ліси, проте вона здатна пристосовуватися до змін ландшафту, зустрічаючись також у сухих лісах, надрічкових чагарниках і на вирубках. Також відомо про його присутність у гористому лісі, альпійських вересових заростях, і бамбуковому лісі, до висот 2,000–3,000 метрів. Але частіше за все, кішка живе у вкритих лісом областях з дуже щільним, вологим, вторинним підліском, часто вздовж річок.
Існує мало даних про життя цих кішок у природі, оскільки вони ведуть досить непомітний і тихий, до того ж вони досить рідкісні. Вони ведуть поодинокий спосіб життя, полюючи переважно ночами, а вдень відпочиваючи на гілках дерев. Подібно до інших котів, самці та самиці ймовірно підтримують постійні або тимчасові окремі домашні ділянки, і роблять це комбінацією маркувань запахом, тертям об предмети і калом. Спостереження, що золотий кіт не покриває свій кал, але залишає його відкритим на стежках і шляхах, підтримує цей погляд.
Думається, що вокальний репертуар золотих котів широкий, хоча навряд чи перевищує дванадцять, вокальних типів записаних для більшості котячих. Окрім шипіння, нявкання, і гарчання, золоті кішки ймовірно муркотять, і в близько контактних ситуаціях булькають.
У раціоні у золотих кішок гризуни, дамани, птахи, дрібні антилопи (дуїкери) і дрібні мавпи. Полюють вони як на землі, так і на деревах. Про напади цими кішками на свійську птицю і худобу достовірно невідомо. У південному Судані спостерігалось як самиця з двома дітьми полювала на кажанів, як вони нападали на комах і їли манго, що впали. Природним мисливцем на золоту кішку є пантера плямиста.
Окрім спостереження в лісі Ірурі самиці з єдиним грудним кошеням у лігві в порожнистій колоді, все, що відомо про розмноження золотих кішок іде від спостережень полонених тварин. Два приплоди з двох кошенят, які народилися в Інституті Макса Планка (Німеччина) після сімдесятип'ятиденної вагітності. Хутро малюків було темно-сірим або сірувато-коричневим. Новонароджені були вагою 180–235 грамів. Їхні очі були цілком розплющені за шість діб, і з того часу вони демонстрували швидкий розвиток моторних навичок. Одна дівчинка-кошеня встала на ноги за десять діб від народження і добре ходила на тринадцятий день. У шістнадцятиденний вік вона могла залазити до лігва, долаючи стінку в 40 сантиметрів висотою. У 19 діб обидва кошенята зробили свою першу спробу стрибнути на низький пень. У 40 днів вони жували шматки м'яса курчат і мишей, а незабаром вони їли цілих тварин. У порівнянні з іншим малими котовими, кошенята золотого кота досконаліші у фізичній спритності й інших аспектах також. У дванадцять тижнів від народження кошеня-хлопчик важив 2.9 кілограмів, а дівчинка — 2.5 кілограмів, хоч і вона була трохи швидша в розвитку, ніж хлопчик. Її постійні зуби почали з'являтися в чотирнадцять тижнів, а його — на місяць пізніше. Дівчинка також показала ознаки статевої зрілості в одинадцять місяців, тоді як перші ознаки для хлопчика відбувалися у вісімнадцять місяців від народження. Щодо розмірів, проте, хлопчик зростав швидше, і в шість місяців від народження він був такий же великий як його мама, натомість його сестра залишалася меншою за маму до одинадцяти місяців.
У неволі золоті кішки добре розмножуються. Вагітність у них триває 75–78 днів, народжується всього 1–2 кошенята. Вони швидко ростуть — очі у них відкриваються через тиждень після народження, мати вигодовує їх молоком до 6 тижнів. У віці 18 місяців вони стають повністю самостійними. У неволі золота кішка доживає до 15-річного віку.
Популяція золотих кішок станом на 1996 рік оцінювалася в 10.000 дорослих особин, причому в жодній субпопуляції їх не було більше 1000. Цілком розумно вважати, що чисельність виду могла знизитися на близько 20% впродовж останніх 15 років по всьому ареалу, в основному через втрати середовища проживання, полювання і втрати кормової бази, зокрема, у Західній Африці і, ймовірно, в Демократичній Республіці Конго.
Вид включений до Додатку II СІТЕС. Полювання на цей вид заборонене в Анголі, Беніні, Буркіна-Фасо, Республіці Конго, Гані, Кот-д'Івуарі, Кенії, Ліберії, Нігерії, Руанді, Сьєррі-Леоне та Демократичній Республіці Конго. Полювання регульоване в Габоні, Ліберії й Того.
