Леопард андський, або андська кішка (Leopardus jacobitus ) — хижий невеликий рідкісний ссавець із роду леопард (Leopardus ) родини котових (Felidae). Вид характеризується м'яким щільним волосяним покривом з попелястим тлом і рудими плямами, що переходять на боках і ногах у смуги; хвіст довгий товстий і смугастий; ніс чорний. Мешкає цей леопард у Південній Америці. Через проживання у важкодоступних регіонах Анд наукові відомості про нього досить нечисленні. Так, наприклад, перші відеокадри цього виду з'явилися лише після 2000 року.
Вид проходить по статусу під загрозою вимирання у Червоному списку Міжнародного союзу охорони природи, оскільки у дикій природі лишилося менше 2500 дорослих особин.
Ні
НічніНічний спосіб життя тварин — це особлива поведінка тварин, при якій активне життя здебільшого ведеться серед ночі, а сон серед дня.Нічні тварини за...
М'
М'ясоїдніМ'ясоїдні — тварини, що живляться переважно м'ясом. Цим вони відрізняються від травоїдних, що споживають в основному рослинну їжу, а також від всеї...
На
НаземнийБі
БігунЖи
Живородні твариниЖиворо́дний — термін на позначення тварин, у яких ембріон розвивається в організмі матері, тож дитинчата з'являються на світ живими, а не з відкла...
Al
AltricialХи
ХижакиХижацтво в екології — тип відносин між біологічними популяціями, при яких хижак живиться іншими організмами, жертвою.Хижаки не обов'язково вбивають...
Од
ОдинокийНе
Не мігрантA
починається зЛеопард андський зовні нагадує колоколо, який мешкає в тому ж регіоні. Відмінності обох видів досі є об'єктом наукових досліджень, у розпорядженні яких є лише лічені екземпляри з музеїв. Довжина цієї кішки становить близько 57–85 см, довжина хвоста — 41–48 см, висота у холці 36 см, вага коливається в межах від 4 до 7 кг.
Хутро дуже густе та м'яке, близько 40 мм на спині й 35 мм на рівномірно-пухнастому хвості. Хутро бліде, сріблясто-сіре, плямисте і смугасте з чорнуватим або коричневим маркуванням. Вібриси або білі, або чорні. Ніс та губи чорного кольору. Вуха округлені. Живіт білий, з темними плямами. Хвіст довгий і пухнастий із смужками близько семи темних кілець. На ногах дві чи три чорні смуги. Ступні вкриті хутром аж до подушечок. Відбитки лап кішки становлять 4 см у довжину та 3,5 см у ширину. Череп цієї гірської кішки свідчить про те, що передня камера вушної раковини дещо більша, ніж задня. Довжина черепа довша за пампаську та домашню кішку і становить 100,4–114,8 мм. Має гострий слух.
Андська кішка є найрідкіснішим видом котячих в Південній Америці. Найчастіше вона зустрічається в Андах, де її ареал розповсюдження тягнеться від південного Перу через південний захід Болівії до північного заходу Аргентини. Більшість зразків у музейних колекціях були отримані на висотах вище 3000 метрів, а в Перу один екземпляр був зібраний на висоті 5100 метрах у безплідному просторі скель із розсіяними скупченнями трав та дрібних чагарників. У 1943 році Осґуд зазначив, що ареал кішки приблизно збігається з чінчіловим, і дійсно, поки чінчіла не була майже винищена задля хутра, це, ймовірно, було правдою.
Одну андську кішку спостерігали на гірських Альтіплано, на висоті 4,250 метрів у Камбрес Калчаквес (англ. Cumbres Calchaquies), провінції Тукуман, Аргентина. Кіт був помічений на скелястому пагорбі на місцевості всіяній численними постійними і тимчасовими озерами. Клімат у цій області дуже холодний, з мінімальною щоденною температурою часто на рівні або нижче 0˚С. Посушливі й відкриті усім вітрам Альтіплано отримують небагато дощу, велика частина вологи випадає у вигляді снігу протягом літа. Рослинність складається з морозостійких трав, що сте́ляться килимком і квітнуть всього кілька хвилин, та дещо розкиданих чагарників.
Популяція андських кішок у Природній пам'ятці Салар-де-Суріре становить 5 осіб на площу 250 км². По дослідженням у провінції Жужуй, Аргентина було встановлено щільність у 7–12 осіб на 100 км² на висоті 4200 м. Андська кішка є другою кішкою у світі, яка не має жодного описаного підвиду.
В межах Анд мешкає шість хижаків. Три з них є котячими: андська кішка, пампаська кішка та пума. Пума є найбільшим хижаком, пампаська та андська кішки є хижаками середніх розмірів. Двоє цих кішок мають дуже подібну екологію. Вони полюють на однаковій території і на однакову здобич (наприклад, на віскачу південну). Віскача становить 93,9% спожитої біомаси андської кішки, тоді як в раціон пампаської кішки вона займає 74,8%.
Про звички раціону андської кішки відомо небагато. Кішка їсть будь-яких малих ссавців, птахів, ящірок, яких може зловити. У Альтіплано є дивна різноманітність потенційних жертв, включаючи кроликів, гірських віскачів, волохатих броненосців (Chaetophractus ), а також кількох видів гризунів. Різноманітні птахи, що гніздуються на землі, такі як бекаси, земляні підкоришники (Upucerthia ), і кілька видів качок, гусей і болотних птахів також часті на Альтіплано.
Вченим, яким пощастило побачити невловиму гірську кішку в Аргентині, вдалося простежити за нею на близькій відстані (20–30 метрів) протягом двох годин. За цей час кішка спустилася до озера, щоб попити. Зграя качок на озері слідкувала за її рухами. Пізніше сіра лисиця, що проходила мимо, побачила кішку і, наїжачившись, відразу ж утекла, дивлячись через плече на кішку. Очевидно, лисиця вважає кішку потенційним хижаком, хоча вона не виявляла інтересу до переслідування. У подальшому кілька разів вдавалося спостерігати як андська кішка вбивала гірську віскачу.
За словами місцевих жителів, спарювання припадає на липень — серпень. Були випадки, коли кошенят бачили в квітні і в жовтні, що змусило зоологів припустити, що другий сезон спарювання припадає на листопад, і можливо на грудень. Зазвичай народжується від одного до двох кошенят.
У 2002 році вид перевели із статусу уразливого до під загрозою вимирання у Червоному списку Міжнародного союзу охорони природи. Оскільки ареал проживання кішки поширений по чотирьом країнам, біологи провели заходити співпраці задля збереження виду. Одним із результатів цих робіт став Комітет збереження андської кішки, який тепер називається Союзом андської кішки.
Популяції кішки ізольовані одна від одної, оскільки їхні гірські районі проживання розділені глибокими, населеними людьми долинами, що виступають як бар'єри для високогірних видів. Незважаючи на рідкісність, на андську гірську кішку як і раніше незаконно полюють заради її красивого хутра.
Андські кішки вказані у Вашингтонській конвенції по захисту видів. Конвенція забороняє будь-яку торгівлю виробами, виготовлених із хутра андських кішок. Заборона стосується і продажу вже використаних виробів.
