Кит си́ній або смугач блакитний (Balaenoptera musculus ) — вид ссавців родини Смугачеві (Balaenopteridae), підряду китовидих, або «вусатих китів» (Mysticeti). Синій кит, можливо, найбільша тварина, яка коли-небудь існувала на Землі. Постраждав і страждає від китобійного промислу, через що популяція синіх китів дуже мала.
М'
М'ясоїдніМ'ясоїдні — тварини, що живляться переважно м'ясом. Цим вони відрізняються від травоїдних, що споживають в основному рослинну їжу, а також від всеї...
Ри
РибоїдніВо
ВоднийПр
ПрекоціальнийПл
ПлаваючіЖи
Живородні твариниЖиворо́дний — термін на позначення тварин, у яких ембріон розвивається в організмі матері, тож дитинчата з'являються на світ живими, а не з відкла...
Ко
КосмополітиКосмополіти́зм — широке поширення представників виду чи таксона вищого рангу по території Землі. Космополітизм протиставляється ендемізму. Види або...
Хи
Хижак-переслідувачМо
МоногамніМонога́мія — тип соціальної організації, за якої самець і самиця з однієї переваги віддають одне одному перевагу у спарюванні, ділять гніздо, і, за...
За
Зазвичай поодинокийМі
МігрантB
починається зГі
Гігантські твариниУ синього кита величезне, струнке і витягнуте тіло завдовжки 26—27 м вага від 130 т і більше в дорослої особини, від 5 т до 15 т у новонародженої. Голова зверху широка і рівна, V-подібна з дуже вигнутою в сторони нижньою щелепою. Збоку має плаский вигляд. Дихало помітно не виступає. З кожного боку верхньої щелепи має чорні пластини (так званий «китовий вус»). Грудні плавники вузькі та загострені. Хвостове стебло широке із зазубленим краєм. Має 55 — 68 підщелепних горлових складок.
Тіло синювато-сіре із сірими плямами різної величини і форми. Голова і нижня щелепа темні, спина і боки світліші.
Як і всі китоподібні, синій кит випускає так званий фонтан: велику кількість води з дихала. Фонтан синього кита на повітрі щільний (не розпорошений), формою нагадує витягнутий вузький конус, перекинутий верхом униз. Висота фонтану дуже залежить від температури повітря і поведінки тварини, звичайні фонтани становлять 6-9 метрів.
Найдовшою з коли-небудь здобутих китів, була самиця, виловлена поблизу Південних Шотландських островів 1926 року. Її довжина від розвилки хвостового плавця до кінця рила склала 33,27 метрів, маса 176 792 кілограмів. Найбільший самець був завдовжки 31 метр. Найбільша зафіксована вага кита — 178 тонн.
Виділяють три підвиди синього кита — північний, південний і карликовий, які незначно відрізняються за розміром і статурою. Іноді виділяють четвертий підвид — індійський синій кит. Перші два підвиди тяжіють до холодних навколо полярних вод, а третій трапляється переважно в тропічних морях. Історичний ареал синього кита займав весь світовий океан, однак у наш час дуже розірваний. Зараз у північно-західній частині Тихого океану рідкісний. Може траплятися в Беринговому і Чукотському морях, у районі Командорських, Алеутських островів і Курильської гряди. Раніше в Беринговому морі був дуже поширений, траплявся в Анадирській затоці й заходив в Чукотському морі до мису Серце-Камінь. В Японському морі відсутній.
Спосіб життя всіх підвидів майже однаковий. Кити тримаються переважно поодинці, рідше невеликими групами, причому навіть у групах вони плавають розрізнено. У порівнянні зі способом життя багатьох інших китоподібних, спосіб життя синього кита вивчений недостатньо. Мешкає переважно далеко від берегів. Невеликі скупчення іноді утворює в місцях концентрації планктону, зберігаючи при цьому характерні дрібні групи. Переміщається зі швидкістю 6 — 8 миль за годину, часто міняючи напрямок. Під час переслідування йде по прямій зі швидкістю до 15 миль за годину, даючи невеликі фонтани кожні 30 — 40 с. У спокійному стані тримається під водою 10 — 12 хвилин. Після глибокого занурення на поверхні з'являється зазвичай верхівка голови з дихальцем. Викинувши фонтан води, синій кит поволі й плавно згинає широку спину. Мініатюрний спинний плавник з'являється, коли голова і передня частина спини вже ховаються під водою. Кит інколи виставляє хвостовий плавник у формі півкола.
Синій кит живиться планктоном. Має добре розвинений цідильний апарат, утворений пластинами китового вуса. Споживає переважно кріль, рідше більших рачків, дрібну рибу і головоногих молюсків.
З початку XX століття чисельність синього кита почала швидко знижуватися у зв'язку з безконтрольним промислом. Китобоїв привертав величезний розмір туші цієї тварини — від одного кита можна було отримати набагато більше жиру і м'яса, ніж від будь-якого іншого китоподібного. До 1960-х років синій кит був майже знищений і опинився на межі повного зникнення — 1963 року залишалося не більше 5000 особин. У наш час, попри вжиті заходи охорони, синій кит як і раніше дуже рідкісний — загальна чисельність не перевищує 10 000 особин, і для підтримки його стабільного поголів'я потрібні нові охоронні заходи. Основну загрозу для китів представляє антропогенний фактор, що виражається в порушенні їхнього звичного способу життя і забруднення морів. Повільне природне відтворення синіх китів також значно перешкоджає зростанню їхньої популяції.
Також зменшення популяції пояснюється тим, що кити посилають сигнали, що дають їм знати куди плисти. Якщо сигнал повертається назад, кит пливе в іншому напрямку. Якщо ж сигнал не повертається, кит дотримується вказаного напрямку. Тому часто трапляється таке, що кити врізаються у пологі береги островів і материків.
Сучасну чисельність оцінюють у 10-25 тис. особин, що становить лише 3-11 % від розміру популяції виду 1911 року. Упродовж останніх десятиліть чисельність зростає.
