Гепа́рд струнки́й, гепа́рд (Acinonyx jubatus ) — єдиний сучасний вид роду гепард (Acinonyx ) із родини котових (Felinae). Згідно з генетичними дослідженнями, найближчим сучасним родичем гепарда є пума. Гепард — найшвидший наземний ссавець, він здатний досягати швидкостей, за різними джерелами, від 80 до 112 км/год. Приручених гепардів у минулому використовували для полювання на антилоп, у тому числі їх тримали й руські князі. Гепард має кілька пристосувань для швидкості, зокрема: легка будова, довгі тонкі ноги, довгий хвіст, невсувні кігті. Довжина тіла від носа до хвоста становить 112—150 см, довжина хвоста 60–80 см, висота в плечах 67–94 см, маса 21–72 кг; наявний статевий диморфізм — самці більші й важчі. Голова невелика, округла, з двома примітними чорними смугами під очима. Шерсть, як правило, від темно-коричневого до кремово-білого або блідо-бурого кольору і здебільшого вкрита рівномірно розташованими суцільними чорними плямами.
Історичний ареал гепарда охоплював майже всю Африку (оминаючи густі ліси) і південь Азії від Середземного моря до півдня Казахстану й до більшої частини Індії. Тепер в Азії гепард зберігся лише в пустельному центральному Ірані, а в Африці його ареал сильно фрагментований і чисельність виду незначна. Його середовищем проживання є сухі ліси, чагарники, трав'янисті місцевості, пустелі.
Гепард активний удень, найбільше — вранці й увечері. Полює переважно на копитних середніх і великих розмірів. Із соціальної точки зору популяція гепардів поділяється на такі категорії: матір з дітьми, поодинока самиця, кочівний поодинокий самець, територіальна коаліція самців. Певного сезону розмноження немає. Після майже тримісячної вагітності народжується як правило, від трьох до п'яти дитинчат; дитинчата гепардів дуже вразливі до хижацтва іншими великими хижими тваринами, такими як гієни, пантера плямиста, лев. Типова тривалість життя в природі становить 6 років, у неволі в середньому 17 років.
Гепард помітно відрізняється від інших представників родини котових через його спосіб полювання — швидкісне переслідування жертви на короткій дистанції. Тіло струнке і здається навіть тендітним, але насправді гепард має розвинені м'язи та практично не має жирових відкладень. Голова невелика й округла, а вуха короткі. Очі високо розташовані, з круглими зіницями; від передніх куточків очей до рота простягаються чорні смужки; припускається, що вони можуть захищати очі від сонячних відблисків. Гепард має дуже великі носові ходи, що забезпечує швидкий потік достатньої кількості повітря. Гепард має довгі тонкі ноги з вузькими лапами, що мають товсті підошви. Кігті теж пристосовані до швидкого руху — вони міцні, тупі, лише трохи зігнуті, і втягуються лише частково. Хвіст довгий і м'язистий, що слугує для маневрування; він зверху плямистий, а остання третина має ряд чорних кілець, кінчик хвоста білий. На потилиці є невелика грива довшого волосся. Дитинчата мають яскраво виражену гриву, поширену далі на спину й на голову; грива поступово втрачається до підліткового віку. Є думка, що зовнішній вигляд дитинчат гепарда є імітацією зовнішності лютої тварини медоїда, й хоча природний відбір час від часу створював такий вид мімікрії, однак у цьому випадку гіпотеза здається малоймовірною.
Шерсть груба. Забарвлення піщано-жовте, сірувате чи жовтувато-коричневе з розкиданими по всьому тілу дрібними круглими чорними плямами; вентральні поверхні тіла блідіші за дорсальні. У 1927 році був описаний додатковий вид гепардів — королівський (Acinonyx rex ), який мав довше і м'якше хутро й на додачу до плям — темні смуги. Однак, виявилося, що це не окремий вид, а нетиповий різновид гепардів (Acinonyx jubatus ), у яких спинні плями злилися в смуги внаслідок генної мутації.
Маса дорослого гепарда становить 21–72 кг, довжина тіла від носа до хвоста — 112—150 см, хвіст завдовжки 60–80 см, висота в плечах становить 67–94 см. Є вираженим статевий диморфізм — самці більші й важчі.
Деколи пишуть, що гепард має відносно велике серце, бронхи й легені, як пристосування до швидкості. Однак ці твердження суперечливі. Інші дослідження вказують, що відносні розміри серця й легенів не збільшені. Натомість процеси терморегуляції в гепарда помітно оптимізовані відповідно до його стилю життя, використовуючи трансназальне охолодження, щоб запобігти перегріванню мозку. Частота дихання значно зростає після погоні або під час високих температур навколишнього середовища, переходячи від 9 вдихів/хв у спокої до 100—206 вдихів/хв.
Історично гепарди були поширені на значній території Африки (уникаючи густих лісів та спекотних пустель) та в Західній, Середній і Південній Азії. Сучасний ареал виду в Африці займає лише 10 % від історичного ареалу. Азійський підвид гепарда Acinonyx jubatus venaticus історично був поширений від узбережжя Середземного моря на північ до Кавказу та Аральського моря і на схід до центральної Індії. Відомо, що зараз він живе тільки в центральних пустелях Ірану, де, однак, теж перебуває під загрозою зникнення. У Туркменістані гепардів востаннє бачили у 1960-х роках. Відповідно до свого способу полювання, гепард надає перевагу відкритим просторам, це: трав'янисті місцевості, савани, напівпустелі тощо.
Найбільша чисельність гепардів живе у Східній і Південній Африці, але й тут спостерігається значне зменшення популяції. Значна чисельність гепардів зафіксована у Танзанії та Кенії. Значні субпопуляції гепардів є також на півдні Ефіопії, у Південному Судані та на півночі Уганди, але вони помітно фрагментовані в усьому регіоні. Стан популяцій гепарда в Еритреї, Джибуті, Сомалі та Судані невідомий. У Південній Африці більшість гепардів живуть у регіоні, що простягається через Намібію, Ботсвану, південно-західну Анголу, північ ПАР, південно-західну частину Мозамбіку та південну Замбію. Значні популяції також існують в інших районах Замбії, Зімбабве та Мозамбіку. Є кілька надійних спостережень за гепардами з південно-східної Анголи, недалеко від кордонів Намібії та Замбії. У Малаві всіх гепардів винищено.
У Північній та Західній Африці гепард рідкісний і йому загрожує зникнення. Підвид A. j. hecki, який поширений на північному заході Африки, входить до списку видів у критичному стані. Значна частина північноафриканської популяції перебуває в межах Сахари. Вона ділиться на п'ять субпопуляцій: південно-центральний Алжир, західна частина Лівії та північний схід Малі; дві пов'язані субпопуляції проживають навколо масиву Терміт у Нігері; комплекс природоохоронних територій на півночі Беніну, південному сході Буркіна-Фасо та південному заході Нігеру; південно-східний Чад та північно-східна Центральноафриканська Республіка. Гепарди були знищені в Західній Сахарі, Сенегалі, Нігерії, Мавританії, Тунісі, Гвінеї, Кот-д'Івуарі, ДРК та Гані. Ймовірно, гепарди вимерли в Камеруні та Єгипті, де їх востаннє бачили у 1970-х роках.
У грудні 2016 року було повідомлено про катастрофічне скорочення популяції гепарда, яка становила в дикій природі лише ≈ 7100 особин. За оцінками МСОП (дослідження 2007, 2011 і 2012 років) у Південній Африці живе 4190 гепардів (враховуються лише дорослі особини), східноафриканська популяція оцінювалася у 2572 особин, північно-західноафриканська популяція — 446 гепардів, азійська популяція — 60–100 тварин.
Влада Індії вирішила реінтродукувати гепардів на свою територію. Якщо план буде здійснено, то в Національному парку Куно будуть мешкати одразу четверо великих представників родини котових — тигр, лев, пантера плямиста й гепард. Втім у науковців є побоювання щодо придатності парку для проживання гепарда в перспективі, оскільки територія парку не досить велика й вона з часом може зарости чагарниковим лісом.
Гепарди можуть жити як поодинці, так і в групах. Групи складають матір з потомством, самостійні підлітки й коаліції самців, а поодиноко можуть жити як самиці, так і самці. Коаліції самців є територіальними й переважно невеликими — двоє чи троє особин — рідко коаліції сягають чисельності до 15 особин. Сутички між самцями не поширені й смерті від таких сутичок рідкісні. Гепарди у групі менше переслідуються гієнами й поодинокими самцями-гепардами. Самиці в основному живуть поодинці — за винятком періоду виховання дітей.
Гепарди — денні хижаки, з найбільшою активністю вранці й увечері; однак полюють також при повному місяці. Денний спосіб життя дає їм більше шансів уникнути зустрічей з нічними ворогами: левом, пантерою плямистою, гієнами. Гепарди полюють переважно на дрібних копитних — газелей, імпал, телят гну — однак іноді, за нагоди, вони вб'ють і малих ссавців, таких як зайці, а також птахів. На відміну від інших котових, гепарди полюють, переслідуючи здобич, а не із засідки. Спочатку вони наближаються до вибраної жертви на відстань приблизно 10 метрів (при цьому практично не ховаючись), а потім намагаються зловити її в короткому забігу. Максимальна швидкість під час цього забігу за різними джерелами становить від 80 до 112 км/год. Під час швидкого бігу приблизно половину часу всі чотири лапи гепарда перебувають над землею одночасно — отже, він майже летить. Гепард зазвичай збиває здобич з ніг ударом лапи, а потім душить. Якщо за короткий час гепардові не вдається наздогнати свою жертву, він відмовляється від продовження полювання, оскільки через величезні витрати енергії нездатний на тривалу гонитву. Гепарди споживають здобич одразу ж на місці вбивства, поки є час до приходу конкурентів.
Грумінг і догляд є важливою частиною життя з раннього віку. Гепарди (як і інші коти) використовують для цього довгі, грубі язики. Як і всі малі кішки, гепарди можуть муркотіти. Найголосніше гепарди муркочуть, коли доглядають один за одним і під час відпочинку.
Розмноження можливе упродовж року. Для самців воно залежить від доступності самиць, для самиць воно залежить від наявності ресурсів. За межами періодів розмноження й виховання дітей самиці живуть поодиноко на територіях, які перетинаються з територіями інших самиць і самців (як поодиноких, так і об'єднаних у коаліції).
Вагітність у гепардів триває 90–95 днів, після чого на світ з'являється від 2 до 8 (у середньому 2–3) дитинчат вагою 150—400 грамів. Дитинчата перебувають у лігві (зазвичай це болото, густа трава чи скелясте відслонення) приблизно 8 тижнів і протягом цього періоду вони можуть бути перенесені в нові лігва. Дитинчата відкривають очі через 4–11 днів і починають ходити через 12–13 днів. Матір звертається до дитинчат за допомогою специфічної щебетливої вокалізації. Вигодовування молоком триває 3—6 місяців. Густа сіра грива, яку мають дитинчата на потилиці, плечах і спині, виглядає як камуфляж від хижаків. Грива зникає приблизно у віці 3 місяців, приблизно в той час матір перестає ховати дітей у траві, а вони слідують за нею. Самиця з дітьми мусить успішно полювати кожен день, натомість поодинокі тварини можуть собі дозволити вдале полювання кожні 2–5 днів. Діти супроводжують матір на полювання все частіше з віком. Коли підліткам виповнюється приблизно 5 місяців матір заохочує молодь, випускаючи живу здобич для вироблення в них інстинкту вбивці. Загалом, діти перебувають разом з матір'ю від 13 до 20 місяців. Статева зрілість досягається у віці приблизно 15 місяців.
У неволі гепарди живуть до 19 років. У дикій природі тривалість життя становить приблизно 6–8 років. Смертність дитинчат у гепардів є найвищою з-поміж котів, на яких людина не полює. Упродовж перших тижнів після народження до 70 % молодняку вбивають інші хижаки, насамперед леви, гієни й пантери плямисті. Решту смертей серед дитинчат спричиняють голод, пожежі та пневмонії через несприятливу погоду.
У гепардів у природному середовищі виявлено ураженість різноманітними вірусами: котячий парвовірус, котячий коронавірус, котячий герпес, котячий каліцивірус, вірус чуми собак, вірус сказу та ін. Дуже поширеним є паразит Toxoplasma gondii ; також виявлені гемоплазма й різні шлунково-кишкові паразити. Дослідження показують, що гепарди в дикій природі успішно виробляють адекватну імунну відповідь при контакті з патогенами.
Оскільки гепарди живуть за невеликої щільності, вони особливо вразливі до втрати й фрагментації середовища проживання. Гепардам, які мешкають за межами заповідних територій (а це 76 %), часто загрожує конфлікт із фермерами. Хоча гепарди, як правило, віддають перевагу дикій здобичі перед худобою, дуже рідко вони можуть вбивати худобу, а фермери можуть вбити їх у відповідь. Конфлікт із фермерами також широко розповсюджений, оскільки гепарди розглядаються як конкуренти щодо здобуття цінної дичини. До того ж гепарди можуть потрапляти в пастки встановлені на дичину.
Швидкісні дороги (особливо які перетинають або примикають до заповідних територій) є значною загрозою для гепардів. В Ірані з 27 відомих випадків смерті гепардів у 2005—2011 роках через різні людські причини, щонайменше 11 тварин загинуло на дорогах через заповідні райони.
У деяких районах на гепардів полюють задля шкіри, а також культурних цілей. Крім того, існує значна незаконна торгівля дитинчатами гепардів до держав Перської затоки. Загрозою є й збільшення видобутку ресурсів і все більший розвиток інфраструктури.
Вид зазначений у Додатку I CITES, і охороняється національними законодавствами на більшій частині сучасного й частково колишнього ареалів. Однак ряд країн дозволяють вбивати гепардів, захищаючи життя та худобу. Дуже рідко проводиться систематичний контроль за тим, скільки тварин вбивають таким чином. В Ірані азійські гепарди повністю захищені. У 2009 році уряд Афганістану включив гепардів до Списку захищених видів країни.
