Крокодил Джонстона (Crocodylus johnsoni ) — представник роду крокодил родини крокодилових. Отримав назву на честь Роберта Джонстона, першого європейця-першовідкривача, який повідомив про відкриття нового виду вченому-натуралістові Джерарду Крефту. Останньому належить помилка у написанні імені дослідника, якого він назвав Джонсон. Наразі у науковій практиці вживається, як справжнє, так і хибне латинське найменування виду.
Де
ДенніНі
НічніНічний спосіб життя тварин — це особлива поведінка тварин, при якій активне життя здебільшого ведеться серед ночі, а сон серед дня.Нічні тварини за...
М'
М'ясоїдніМ'ясоїдні — тварини, що живляться переважно м'ясом. Цим вони відрізняються від травоїдних, що споживають в основному рослинну їжу, а також від всеї...
На
НапівводнийПр
ПрекоціальнийПо
Полює з засідкиЯй
ЯйцекладніЯйцекла́дні твари́ни — тварини, що при розмноженні відкладають яйця, в яких на момент залишення організму матері ступень розвитку ембріону незначни...
По
ПолігініяСо
СоціальнийІє
ІєразхічніІєрархія домінування в етології та соціальній психології — класифікація групи особин за їх рангом у соціумі, владою або престижем.
Вп
Впадають в спялчкуСпля́чка — період сповільнення життєвих процесів та метаболізму у тварин. Характеризується зниженням температури тіла, уповільненням дихання, та вс...
Не
Не мігрантF
починається зЗагальна довжина досягає 2,5—3 м. Самиці дрібніші за самців, зрідка виростають до 2,1 м. Морда вузька та загострена. Має 68—72 гострих зубів. Луска велика, з боків та зсередини на ногах вона кругла, розташована щільно.
Є також карликові особини, що мешкають ізольованою групою, вони досягають у довжину 1,5 м. Існування карликових особин пояснюють еволюцією у ході природного добору, викликаною необхідністю добувати здобич у верхній течії річок, куди не можуть проникнути більші особини. Генетичне дослідження карликової раси не знаходять виняткових змін, які могли б слугувати підставою для виділення її в окремий підвид.
Забарвлення світло-буре з темними смугами навколо тулуба та хвоста, на шиї малюнок смуг розривається. У деяких особин чітко помітні смуги й плями на морді. На морді також є світло—коричневі смуги. Встановлені світліша та темна кольорові фази, карликові особини мають темніше забарвлення у порівнянні зі звичайними формами.
Мешкає на півночі Австралії: Північна Територія, Квінсленд, Західна Австралія.
Полюбляють річки, озера, болота та інші прісноводні водойми, зустрічаються у верхній течії річок, в районах з невеликою солоністю води.
Молоді особини живляться безхребетними та дрібними хребетними. Дорослі крокодили воліють полювати на суші на більш велику здобич, здебільшого птахів, кажанів, рептилій, амфібій, риб, невеликих кенгуру. Вкрай рідко атакує людину. Полює із засідки, особливо під час дощового сезону. Під час посухи крокодил зрідка виходить на полювання, оскільки здобичі замало, до того ж його активності перешкоджає низька температура вночі й скорочення водойм.
Самці досягають статевої зрілості за довжини тіла близько 1,5 м, самиці — трохи менше. Представники карликової раси при 70 см. Шлюбний сезон відбувається до початку сезону посухи, у травні. Будівництво кубла проходить у липні — вересні. Самиці риють нору у піщаних берегах, які під час дощів виявляються над водою. Віідкладають яйця у тритижневий термін. Вони можуть робити кладки поблизу одна від одної, а в деяких випадках самиці навіть викопують яйця попередниці і на цьому місці відкладають свої. Останнє відбувається в тому випадку, коли на одному місці розташовано занадто багато кладок.
Самиця відкладає яйця вночі через 6 тижнів після спарювання у ямку глибиною 12—20 см. Інкубація триває за температури 30-33 °C. Кладка складається з 4—20 яєць. Батьки охороняють гніздо. Через 65-95 днів з'являються крокодилята. З третини яєць вилуплюються дитинчата. Батьки повертаються до кладки до моменту вилуплення потомства й чекають сигналу, який подають новонароджені. Після цього вони переносять їх у пащі до води. Самки піклуються про малят, проте не дуже довго.
У разі нестачі їжі бувають випадки канібалізму. Тільки 1 % з усіх народжених досягає зрілого віку, а в деякі роки смертність від хижаків серед молодих настільки висока, що у популяції дорослих особин практично не буває поповнення. Ранні дощі на початку сезону посухи іноді тягнуть за собою загибель усіх кладок, затоплюючи їх.
