Галапагоські острови
200 тварин
Галапаго́ські острови́ — архіпелаг у Тихому океані, розташований за 965 кілометрів на захід від узбережжя Еквадору; складаються з 13 основних вулканічних островів, 6 невеликих острівців і 107 скель і намивних територій.
- Галапагоська сухопутна ігуана (Conolophus subcristatus)
- Морська ігуана (Amblyrhynchus cristatus)
- Галапагоська гігантська черепаха (Geochelone nigra)
- Олуша блакитнонога (Sula nebouxii)
- Зелена черепаха (Chelonia mydas)
- Нелітаючий баклан (Phalacrocorax harrisi)
- Великий фрегат (Fregata minor) і прекрасний фрегат (Fregata magnificens)
- Голотурія (Holothuroidea)
- 13 видів птахів родини в'юркових (Fringillidae), відомі як «зяблики Дарвіна»
- В'юрок деревинний (Camarhynchus pallidus)
- Галапагоський пінгвін (Spheniscus mendiculus)
- Галапагоський альбатрос (Phoebastria irrorata)
- Галапагоський канюк (Buteo galapagoensis)
- Каліфорнійський морський лев (Zalophus californianus)
Головну загрозу для архіпелагу становлять інтродуковані (випадково або навмисно завезені) види рослин і тварин, такі як здичавілі кози, кішки, велика рогата худоба. Завдяки швидкому розмноженню ці види спустошують місце існування корінних мешканців. Зважаючи на малу кількість природних хижаків на островах, місцеві види беззахисні перед завезеними видами і часто стають їхніми жертвами.
Найбільш шкідливими для архіпелагу рослинами є гуаява (Psidium guajava), авокадо (Persea americana), хінне дерево (Cinchona pubescens), охрома пірамідальна (Ochroma pyramidale), ожина (Rubus glaucus), різні цитрусові (апельсин, грейпфрут, лимон), дурман запашний (Datura arborea), рицина звичайна (Ricinus communis) і слонова трава (Pennisetum purpureum). Ці рослини широко розповсюдилися і витіснили деякі рідні види у вологих зонах островів Сан-Крістобаль, Флореана, Ісабела і Санта-Крус.
Багато видів було завезено на острови піратами. Відомий мандрівник Тур Хеєрдал вказав на документи, які свідчать про те, що віцекороль Перу, знаючи, що пірати харчуються на островах дикими козами (ними ж привезеними і випущеними на волю), наказав випустити там на волю собак для знищення цих кіз. Після невдалої колонізації острова Флореана адміралом Хосе де Віямілом (José de Villamil) він наказав розпустити кіз, ослів, корів та інших домашніх тварин з ферм на острові та на інших островах для майбутньої колонізації.
Архіпелаг досі населяють багато чужорідних тварин: кози, свині, собаки, пацюки, миші, кішки, вівці, коні, осли, корови, домашні птахи, мурахи, таргани і деякі паразитичні комахи. Собаки і кішки нападають на диких птахів і руйнують їхні гнізда, ловлять ігуан, молодих сухопутних і морських черепах. Свині завдають ще більшої шкоди, руйнуючи гнізда черепах та ігуан, а також знищуючи природну рослинність у пошуках комах і коріння. Можливо, свині стали причиною зникнення ігуан на острові Сантьяґо, які за часів Дарвіна там ще водилися. Чорні пацюки (Rattus rattus) нападають на молодих галапагоських черепах, коли ті покидають гніздо, і в результаті на острові Пінсон черепахи припинили розмножуватися на більш ніж 50 років; зараз там трапляються лише дорослі особини. З появою чорного пацюка пропав також місцевий щур-ендемік. Корови та віслюки поїдають всю доступну рослинність в околицях і тим забирають і так малу кількість поживи у місцевих видів. У 1959 році рибалки завезли на острів Пінта одного цапа та двох кіз; у 1973 році, за оцінкою служби Національного парку, поголів'я кіз на острові становило понад 30 тисяч. У 1967 році кози були завезені на острів Марчена, а в 1971 році на острів Рабіда. Швидке зростання популяції свійських птахів на незаселених островах занепокоїло вчених з огляду на можливість передавання хвороб свійських птахів диким і виникнення ендемії.
Під найбільшою загрозою перебуває Морський резерв Галапагос. Однією з найбільших проблем акваторії Галапагоських островів є незаконний вилов риби. Особливу стурбованість спричиняє полювання на місцевих акул (таких як риби-молоти, на яких полюють заради плавників) і несезонний збір урожаю морських огірків. Загрозу становить також бурхливий розвиток індустрії туризму і значний приріст місцевого населення, спричинений високою народжуваністю та нелегальною імміграцією. Аварія на нафтовому танкері «Джесіка» у січні 2001 року, внаслідок якої з'явилася велика нафтова пляма, спричинила спалах суспільної уваги у світі до проблем архіпелагу.
У 2007 році ЮНЕСКО помістило Галапагоські острови до списку Світової спадщини в небезпеці.
Галапагоські острови розташовані на екваторі, від 1°40′ північної широти до 1°36′ південної широти, і від 89°16′ до 92°01′ західної довготи. На островах практично відсутні джерела прісної води. Архіпелаг відомий своїми флорою і фауною. Велика кількість мешканців архіпелагу — ендеміки.
Незважаючи на широту, через холодну течію клімат на Галапагосах набагато прохолодніший від інших територій на екваторі. Температура води іноді знижується до 20°C, а середньорічна — 23—24°С.
Галапаго́ські острови́ — архіпелаг у Тихому океані, розташований за 965 кілометрів на захід від узбережжя Еквадору; складаються з 13 основних вулканічних островів, 6 невеликих острівців і 107 скель і намивних територій.
- Галапагоська сухопутна ігуана (Conolophus subcristatus)
- Морська ігуана (Amblyrhynchus cristatus)
- Галапагоська гігантська черепаха (Geochelone nigra)
- Олуша блакитнонога (Sula nebouxii)
- Зелена черепаха (Chelonia mydas)
- Нелітаючий баклан (Phalacrocorax harrisi)
- Великий фрегат (Fregata minor) і прекрасний фрегат (Fregata magnificens)
- Голотурія (Holothuroidea)
- 13 видів птахів родини в'юркових (Fringillidae), відомі як «зяблики Дарвіна»
- В'юрок деревинний (Camarhynchus pallidus)
- Галапагоський пінгвін (Spheniscus mendiculus)
- Галапагоський альбатрос (Phoebastria irrorata)
- Галапагоський канюк (Buteo galapagoensis)
- Каліфорнійський морський лев (Zalophus californianus)
Головну загрозу для архіпелагу становлять інтродуковані (випадково або навмисно завезені) види рослин і тварин, такі як здичавілі кози, кішки, велика рогата худоба. Завдяки швидкому розмноженню ці види спустошують місце існування корінних мешканців. Зважаючи на малу кількість природних хижаків на островах, місцеві види беззахисні перед завезеними видами і часто стають їхніми жертвами.
Найбільш шкідливими для архіпелагу рослинами є гуаява (Psidium guajava), авокадо (Persea americana), хінне дерево (Cinchona pubescens), охрома пірамідальна (Ochroma pyramidale), ожина (Rubus glaucus), різні цитрусові (апельсин, грейпфрут, лимон), дурман запашний (Datura arborea), рицина звичайна (Ricinus communis) і слонова трава (Pennisetum purpureum). Ці рослини широко розповсюдилися і витіснили деякі рідні види у вологих зонах островів Сан-Крістобаль, Флореана, Ісабела і Санта-Крус.
Багато видів було завезено на острови піратами. Відомий мандрівник Тур Хеєрдал вказав на документи, які свідчать про те, що віцекороль Перу, знаючи, що пірати харчуються на островах дикими козами (ними ж привезеними і випущеними на волю), наказав випустити там на волю собак для знищення цих кіз. Після невдалої колонізації острова Флореана адміралом Хосе де Віямілом (José de Villamil) він наказав розпустити кіз, ослів, корів та інших домашніх тварин з ферм на острові та на інших островах для майбутньої колонізації.
Архіпелаг досі населяють багато чужорідних тварин: кози, свині, собаки, пацюки, миші, кішки, вівці, коні, осли, корови, домашні птахи, мурахи, таргани і деякі паразитичні комахи. Собаки і кішки нападають на диких птахів і руйнують їхні гнізда, ловлять ігуан, молодих сухопутних і морських черепах. Свині завдають ще більшої шкоди, руйнуючи гнізда черепах та ігуан, а також знищуючи природну рослинність у пошуках комах і коріння. Можливо, свині стали причиною зникнення ігуан на острові Сантьяґо, які за часів Дарвіна там ще водилися. Чорні пацюки (Rattus rattus) нападають на молодих галапагоських черепах, коли ті покидають гніздо, і в результаті на острові Пінсон черепахи припинили розмножуватися на більш ніж 50 років; зараз там трапляються лише дорослі особини. З появою чорного пацюка пропав також місцевий щур-ендемік. Корови та віслюки поїдають всю доступну рослинність в околицях і тим забирають і так малу кількість поживи у місцевих видів. У 1959 році рибалки завезли на острів Пінта одного цапа та двох кіз; у 1973 році, за оцінкою служби Національного парку, поголів'я кіз на острові становило понад 30 тисяч. У 1967 році кози були завезені на острів Марчена, а в 1971 році на острів Рабіда. Швидке зростання популяції свійських птахів на незаселених островах занепокоїло вчених з огляду на можливість передавання хвороб свійських птахів диким і виникнення ендемії.
Під найбільшою загрозою перебуває Морський резерв Галапагос. Однією з найбільших проблем акваторії Галапагоських островів є незаконний вилов риби. Особливу стурбованість спричиняє полювання на місцевих акул (таких як риби-молоти, на яких полюють заради плавників) і несезонний збір урожаю морських огірків. Загрозу становить також бурхливий розвиток індустрії туризму і значний приріст місцевого населення, спричинений високою народжуваністю та нелегальною імміграцією. Аварія на нафтовому танкері «Джесіка» у січні 2001 року, внаслідок якої з'явилася велика нафтова пляма, спричинила спалах суспільної уваги у світі до проблем архіпелагу.
У 2007 році ЮНЕСКО помістило Галапагоські острови до списку Світової спадщини в небезпеці.
Галапагоські острови розташовані на екваторі, від 1°40′ північної широти до 1°36′ південної широти, і від 89°16′ до 92°01′ західної довготи. На островах практично відсутні джерела прісної води. Архіпелаг відомий своїми флорою і фауною. Велика кількість мешканців архіпелагу — ендеміки.
Незважаючи на широту, через холодну течію клімат на Галапагосах набагато прохолодніший від інших територій на екваторі. Температура води іноді знижується до 20°C, а середньорічна — 23—24°С.
