Лисиця острівна (Urocyon littoralis ) — вид роду сіра лисиця, що мешкає на Канальних островах поблизу Каліфорнії.
Ні
НічніНічний спосіб життя тварин — це особлива поведінка тварин, при якій активне життя здебільшого ведеться серед ночі, а сон серед дня.Нічні тварини за...
Де
ДенніВс
ВсеїдніВсеї́дні, або пантофа́ги — тварини, в типовому раціоні яких присутня їжа як рослинного, так і тваринного походження. Деякі з представників всеїдних...
На
НаземнийБі
БігунAl
AltricialОс
Острівні ендемікиТе
Територіальні твариниТериторіальні тварини — тварини, які захищають певну територію від вторгнення представників того ж виду.
Жи
Живородні твариниЖиворо́дний — термін на позначення тварин, у яких ембріон розвивається в організмі матері, тож дитинчата з'являються на світ живими, а не з відкла...
Мо
МоногамніМонога́мія — тип соціальної організації, за якої самець і самиця з однієї переваги віддають одне одному перевагу у спарюванні, ділять гніздо, і, за...
Од
ОдинокийНе
Не мігрантI
починається зОстрівна лисиця являє собою зменшену копію сірої лисиці зі збереженням пропорцій, де всі лінійні розміри становлять 75–87 % в залежності від підвиду. Еволюція на островах призвела до зменшення розмірів сірої лисиці, що є одним із прикладів острівної карликовості. Тіло довжиною 48–50 см, висота плечей 16–20 см, хвіст 11–29 см, вага від 1,3 до 2,8 кг. Самець завжди більший за самицю. Через різницю в розмірі між підвидами острівної лисиці цей вид може сперечатися з лисицею фенек за звання найменшого псового, оскільки підвид з острова Санта-Круз (але не інші підвиди) в середньому менші за розміром. На відміну від континентальної сірої лисиці, острівні лисиці мають статевий диморфізм кісток таза, що пов'язано з адаптаціями до народження лисенят. Як і континентальна сіра лисиця, острівна сіра лисиця здатна лазити по деревах внаслідок ряду адаптацій у плечових кістках передніх кінцівок.
Лисиця острівна має одне з найменших генетичних різноманіть серед усіх представників тварини псових. Значні ділянки ДНК сірої лисиці складають повні копії. В той же час, припускається, що популяція острівних лисиць витримала значний генетичний відбір на можливість близькоспорідненого схрещення, оскільки значна кількість інформативних ділянок геному є гетерозиготною. Тим не менш, острівні лисиці потерпають від спадкового амілоїдозу, що може обмежувати тривалість їхнього життя навіть в зоопарках 3–4 роками.
Архіпелаг Канальні острови розташований на відстані 50–100 км від південної частини штату Каліфорнія. До архіпелагу належить група островів, до якої входять острови Санта Круз, Санта Роза, Сан Мігуель та Анакапа, що під час останнього льодяникового періоду утворювали один острів на відстані приблизно 15–20 км від материка; та острови Сан Ніколас, Санта Барбара, Сан Клементіне та Санта Каталіна, що ніколи не були з'єднанні ані з материком, ані один з одним. Канальні острови часто називають «Каліфорнійським Галапагосом» через наявність ендемічних видів (сучасних та вимерлих) та адаптацію екосистем островів до ізольованого середовища.
До появи європейців на Канальних островах мешкало дві групи індіанців: індіанці Чумаш, що займали північні острови, та індіанці Тонгва, що займали південні острови. Індіанці Чумаш та Тонгва мають мови, що належать до різних мовних груп, та дуже відмінну культуру, але ці два племені підтримували культурні зв'язки та торгували між собою.
Під час іспанської колонізації у 18 сторіччі племена Чумаш та Тонгва було виселено з островів до резервації на континенті, де культурна спадщина була майже повністю втрачена. Також у 18–20 сторіччях фауна Канальних островів зазнала значних змін через завезення з материка великих травоїдних, від кіз та свиней до бізонів.
Острівні лисиці зустрічаються на усіх островах, окрім Анакапи, де немає джерел прісної води, та Санта Барбари, який є замалим. З шести островів, на яких мешкають острівні лисиці, три (Санта Роза, Сан Мігуель та Санта Круз) належать до національного парку «Канальні острови», острови Сан Ніколас та Сан Клементе належать ВМФ США, та острів Санта Каталіна не має особливого статусу — на ньому розташоване місто Авалон, а постійне сполучення с материком підтримується за допомогою кораблів.
Лисиця острівна займає всі доступні території на Канальних островах; однак щільність лисиць у різних середовищах неоднорідна. Пікова щільність острівної лисиці у найбільш продуктивних територіях сягає 40–50 осіб на квадратний кілометр, що є одним з найбільших значень для псових взагалі.
Острівні лисиці територіальні; частина територій лисиць перетинається, в першу чергу — в сімейних пар, можливо, в родичів. Острівні лисиці суттєво не змінюють структуру своїх територій у регіонах з високою щільністю.
Острівні лисиці набагато активніші вдень, ніж сірі лисиці, хоча вони переважно все одно полюють ввечері та вночі. Припускається, що поява золотого беркута на островах за короткий час призвела до зміщення активності лисиць в темну частину доби.
Раціон лисиці острівної значно змінюється в залежності від острова, і, як наслідок, від підвиду. Із шести підвидів острівної лисиці один живиться переважно мишами, три — комахами, та два — рослинами. Рослинну частину раціону складають всілякі плоди і ягоди (у тому числі мучниці дубильної, лободи, колючої груші та інші). Острівні лисиці полюють на ссавці, птахів, рептилій, сухопутних равликів, і всіляких комах. Лисиці розорюють кубла птахів, особливо тих, що живуть на землі: зникнення кількох видів птахів на Канальних островах пов'язують з появою лисиць. Де можливо, лисиці вживають їстівні залишки з людського сміття, або цуплять саму їжу, якщо можуть до неї дістатися.
Острівні лисиці паруються один раз на рік, у січні-лютому. Припускається, що острівні лисиці можуть мати вимушений еструс, тобто еструс в самиці не починається за відсутності самця. Острівні лисиці є соціально моногамними тваринами, але приблизно 20 % лисенят народжуються «поза шлюбом», тобто не від того батька, що їх виховує; в одному приплоді можуть бути лисенята від різних батьків. За даними радіоспостережень, під час еструсу, що триває самиця активно шукає контактів з іншими самцями, в той час як самець не пускає чужинців на спільну ділянку.
Острівні лисиці народжують 1–2 лисенят за сезон. Кількість сімей з лисенятами змінюється в залежності від зовнішніх умов, що дає основу для припущення, що острівні лисиці можуть контролювати своє розмноження. Описані випадки, коли сірі лисиці навмисно лишали своїх лисенят; припускається, що це може відбуватися у випадку нестачі їжі.
Острівні лисиці активно доглядають не лише за лисенятами, але й одне за одним. Острівні лисиці лишали їжу для лисиць зі своєї родини, що потрапили до пастки, причому не лише для лисенят, але й для дорослих лисиць. Батьки активно вчать своїх дітей навичкам полювання; описаний випадок, коли мати вчила своїх лисенят відкривати застібку-«блискавку» у наметі, аби дістатися їжі.
Родини острівних лисиць починають розпадатися у жовтні-листопаді, коли лисенята досягають дорослої ваги й облишають батьківські ділянки. Приблизно в цей час дорослі острівні лисиці остаточно припиняють допомагати своїм нащадкам.
Беркут є основним ворогом у природі й головною причиною смертності цього виду. Завдяки ізольованому існуванню, острівні лисиці не мають ніякого природного імунітету до збудників та хвороб, принесених з материка й особливо чутливі до тих, які переносяться місцевими псами. Значна кількість лисиць гине і під колесами автомобілів на островах Санта Каталіна, Сан Клемент і Сан Ніколас. Загальна чисельність острівної лисиці впала з 6 000 особин в 1994 р., до менш ніж 1 500 у 2002; наразі чисельність лисиць відновилась до рівня історичного максимуму.
