Озеро

Ньяса

0 тварин

Нья́са, або Мала́віозеро в Східній Африці.

Озеро заповнює розколину в земній корі на південному кінці Великої Рифтової долини, внаслідок чого воно видовжене в меридіональному напрямку і має 584 км завдовжки, його ширина міняється від 16 до 80 км. Поверхня озера лежить на висоті 472 м над рівнем моря, його площа дорівнює 29 604 км², середня глибина 292 м, максимальна — 706 м, тобто найглибші місця озера розташовані нижче рівня моря. Загальний об'єм озера 8 400 км³. Глибини поступово зростають з півдня на північ, де стрімчасті схили гір, що оточують озеро, раптом уриваються просто в воду. В інших місцях узбережжя гори і верховини, що височіють по краях рифтової долини, відокремлюються від озера широкою прибережною рівниною; в місцях влиття до озера великих річок прибережна рівнина розширюється і з'єднується з річковою, заглиблюючись всередину гірських масивів. Внаслідок цього рельєф берегової лінії міняється від скелястих обривистих берегів до розлогих пляжів. Особливо широкі прибережні рівнини на північному заході, де в озеро вливається річка Сонгве, а також у південній частині узбережжя.

Дно озера укрито товстим шаром осадових порід, подекуди до 4 км завтовшки, що свідчить про значний вік озера, який оцінюється принаймні в декілька мільйонів років.

Основну частину басейну озера займають нагір'я та гори, які є межами рифтової долини. Найвищі з них гори Лівінгстона на північному сході (до 2000 м) і плато Ньїка і гори Віпья і Чімаліро на північному заході і верховина Дова на заході; на південь місцевість поступово понижується. Озерний басейн значно ширший на захід від озера. На сході гори підступають упритул до води, і басейн звужується, розширюючись лише на північному сході завдяки річці Рухуху, яка прорізує гори Лівінгстона.

Озеро живлять 14 цілорічних річок, серед яких найважливіші Рухуху, Сонгве, Північна і Південна Рукуру, Двангва, Буа і Лілонгве. Єдиним зовнішнім стоком озера є річка Шире, яка витікає з озера на півдні і тече до Замбезі. Незважаючи на великий об'єм озера обсяг його стоку невеликий: з приблизно 63 км³ води, що надходить щороку до озера, лише 16 % стікає через річку Шире, решта випаровується з поверхні. Через це озеро має дуже тривалий термін поновлення води: за оцінками, вся вода в озері оновлюється протягом 114 років. Іншим наслідком того, що основні втрати води відбуваються через випаровування, а не через стік, є підвищена мінералізація озерної води порівняно з водами річок, що до нього вливаються — вода в озері тверда і солонувата.

Будь-які хімічні речовини, що потрапляють до озера, можуть покинути його тільки шляхом накопичення в придонних відкладеннях, випаровування в атмосферу (якщо вони можуть переходити в газову фазу) чи шляхом надзвичайно повільного стоку через річку Шире. Розчинені у воді речовини, які не випаровуються і не випадають на дно, потрапивши до озера, будуть з нього видалені шляхом стоку лише приблизно через 650 років. Це робить озеро дуже уразливим для забруднення.

Ця особливість гідрологічного режиму також робить озеро дуже чутливим до змін клімату та рівня опадів. Навіть незначне підвищення відношення обсягу опадів до випаровування призводить до повені, як це було в 1978–1980 роках; незначне зменшення цього фактору призводить до падіння рівня озера і припинення стоку через річку Шире, як це траплялося з 1915 по 1937 рік, коли стоку практично не було. В останні роки рівень озера також досить низький, і в 1997 році стік наприкінці сухого сезону майже припинявся.

Фітопланктон є основою всього водяного життя в озері. Склад фітопланктонних мас варіюється залежно від пори року. Протягом вітряного сезону (а на південному сході озера — весь рік) найчисленніші діатомові водорості; по його закінченні з вересня по листопад спостерігається зростання відносної кількості синьо-зелених водоростей; часто спостерігається поверхневе цвітіння волокнистих синьо-зелених водоростей (Anabaena spp). З грудня по квітень планктон складається переважно з суміші діатомових, синьо-зелених, та зелених водоростей.

За трофічною шкалою продуктивності озеро класифікується як середнє між оліготрофним і мезотрофним.

Озеро Ньяса має найрізноманітнішу екосистему серед прісноводних водойм світу; за різними оцінками, в ньому живе від 500 до 1000 видів риб. В озері представлені одинадцять родин, але одна з них — цихліди (Cichlidae) — охоплює 90 % видів озерних риб, більша частина яких — ендеміки. Цихліди займають більшість екологічних ніш озера. Озерні цихліди розподіляються на дві великі групи: пелагічні — переважно хижі види, що живуть в товщі води далеко від берегів, і прибережні, серед яких спостерігається багате різноманіття форм, розмірів, способів живлення і поведінки. Хоча видова різноманітність пелагічних цихлид також висока за будь-якими стандартами, але саме в прибережних угрупованнях вона досягає абсолютного максимуму. Поблизу скелястих берегів озера на ділянці площею 50 м2 можна налічити до 500 особин риб 22 різних видів. Існують види і різновиди, ендемічні для окремих частин озера чи навіть для окремих бухт чи ділянок узбережжя. Цихліди є базою озерного рибальства, котре забезпечує харчуванням значну частину населення Малаві; деякі види мають значення як декоративні акваріумні риби, яки продаються за кордон.

Окрім риб, для озерної екосистеми характерна велика кількість крокодилів, а також орланів африканських (Haliaeetus vocifer), які полюють на рибу. Щороку трапляється масовий виліт озерних мух, личинки яких живуть на дні в мілководних частинах озера; хмари мух в ці дні затьмарюють сонце і закривають горизонт.

показувати менше

Нья́са, або Мала́віозеро в Східній Африці.

Озеро заповнює розколину в земній корі на південному кінці Великої Рифтової долини, внаслідок чого воно видовжене в меридіональному напрямку і має 584 км завдовжки, його ширина міняється від 16 до 80 км. Поверхня озера лежить на висоті 472 м над рівнем моря, його площа дорівнює 29 604 км², середня глибина 292 м, максимальна — 706 м, тобто найглибші місця озера розташовані нижче рівня моря. Загальний об'єм озера 8 400 км³. Глибини поступово зростають з півдня на північ, де стрімчасті схили гір, що оточують озеро, раптом уриваються просто в воду. В інших місцях узбережжя гори і верховини, що височіють по краях рифтової долини, відокремлюються від озера широкою прибережною рівниною; в місцях влиття до озера великих річок прибережна рівнина розширюється і з'єднується з річковою, заглиблюючись всередину гірських масивів. Внаслідок цього рельєф берегової лінії міняється від скелястих обривистих берегів до розлогих пляжів. Особливо широкі прибережні рівнини на північному заході, де в озеро вливається річка Сонгве, а також у південній частині узбережжя.

Дно озера укрито товстим шаром осадових порід, подекуди до 4 км завтовшки, що свідчить про значний вік озера, який оцінюється принаймні в декілька мільйонів років.

Основну частину басейну озера займають нагір'я та гори, які є межами рифтової долини. Найвищі з них гори Лівінгстона на північному сході (до 2000 м) і плато Ньїка і гори Віпья і Чімаліро на північному заході і верховина Дова на заході; на південь місцевість поступово понижується. Озерний басейн значно ширший на захід від озера. На сході гори підступають упритул до води, і басейн звужується, розширюючись лише на північному сході завдяки річці Рухуху, яка прорізує гори Лівінгстона.

Озеро живлять 14 цілорічних річок, серед яких найважливіші Рухуху, Сонгве, Північна і Південна Рукуру, Двангва, Буа і Лілонгве. Єдиним зовнішнім стоком озера є річка Шире, яка витікає з озера на півдні і тече до Замбезі. Незважаючи на великий об'єм озера обсяг його стоку невеликий: з приблизно 63 км³ води, що надходить щороку до озера, лише 16 % стікає через річку Шире, решта випаровується з поверхні. Через це озеро має дуже тривалий термін поновлення води: за оцінками, вся вода в озері оновлюється протягом 114 років. Іншим наслідком того, що основні втрати води відбуваються через випаровування, а не через стік, є підвищена мінералізація озерної води порівняно з водами річок, що до нього вливаються — вода в озері тверда і солонувата.

Будь-які хімічні речовини, що потрапляють до озера, можуть покинути його тільки шляхом накопичення в придонних відкладеннях, випаровування в атмосферу (якщо вони можуть переходити в газову фазу) чи шляхом надзвичайно повільного стоку через річку Шире. Розчинені у воді речовини, які не випаровуються і не випадають на дно, потрапивши до озера, будуть з нього видалені шляхом стоку лише приблизно через 650 років. Це робить озеро дуже уразливим для забруднення.

Ця особливість гідрологічного режиму також робить озеро дуже чутливим до змін клімату та рівня опадів. Навіть незначне підвищення відношення обсягу опадів до випаровування призводить до повені, як це було в 1978–1980 роках; незначне зменшення цього фактору призводить до падіння рівня озера і припинення стоку через річку Шире, як це траплялося з 1915 по 1937 рік, коли стоку практично не було. В останні роки рівень озера також досить низький, і в 1997 році стік наприкінці сухого сезону майже припинявся.

Фітопланктон є основою всього водяного життя в озері. Склад фітопланктонних мас варіюється залежно від пори року. Протягом вітряного сезону (а на південному сході озера — весь рік) найчисленніші діатомові водорості; по його закінченні з вересня по листопад спостерігається зростання відносної кількості синьо-зелених водоростей; часто спостерігається поверхневе цвітіння волокнистих синьо-зелених водоростей (Anabaena spp). З грудня по квітень планктон складається переважно з суміші діатомових, синьо-зелених, та зелених водоростей.

За трофічною шкалою продуктивності озеро класифікується як середнє між оліготрофним і мезотрофним.

Озеро Ньяса має найрізноманітнішу екосистему серед прісноводних водойм світу; за різними оцінками, в ньому живе від 500 до 1000 видів риб. В озері представлені одинадцять родин, але одна з них — цихліди (Cichlidae) — охоплює 90 % видів озерних риб, більша частина яких — ендеміки. Цихліди займають більшість екологічних ніш озера. Озерні цихліди розподіляються на дві великі групи: пелагічні — переважно хижі види, що живуть в товщі води далеко від берегів, і прибережні, серед яких спостерігається багате різноманіття форм, розмірів, способів живлення і поведінки. Хоча видова різноманітність пелагічних цихлид також висока за будь-якими стандартами, але саме в прибережних угрупованнях вона досягає абсолютного максимуму. Поблизу скелястих берегів озера на ділянці площею 50 м2 можна налічити до 500 особин риб 22 різних видів. Існують види і різновиди, ендемічні для окремих частин озера чи навіть для окремих бухт чи ділянок узбережжя. Цихліди є базою озерного рибальства, котре забезпечує харчуванням значну частину населення Малаві; деякі види мають значення як декоративні акваріумні риби, яки продаються за кордон.

Окрім риб, для озерної екосистеми характерна велика кількість крокодилів, а також орланів африканських (Haliaeetus vocifer), які полюють на рибу. Щороку трапляється масовий виліт озерних мух, личинки яких живуть на дні в мілководних частинах озера; хмари мух в ці дні затьмарюють сонце і закривають горизонт.

показувати менше