Гірська горила (Gorilla beringei beringei ) — підвид східної горили, один з чотирьох підвидів горил.
Виділяються дві популяції: одна мешкає на схилах вулканічних гір Вірунґа в Центральний Африці, в межах трьох національних парків: Мгахінга, на південному заході Уганди; Бірунга, на північному заході Руанди; і Вірунга, на сході ДР Конго.Друга популяція мешкає в угандійському лісі Бвінді. Деякі приматологи вважають. що популяція лісу Бвінді може бути окремим підвидом. Станом на червень 2018 року гірських горил нараховувалося більш ніж 1000 особин.
Шерсть гірських горил густіша і довша, ніж в інших видів горил, дозволяє їм жити при нижчих температурах. Самці стоячи досягають 161—171 см, товщиною 138—163 см в поясі, а вагою 120—191 кг. Самки менші, вагою близько 70-98 кг. Підвид менший за східних рівнинних горил, інший підвид східної горили. Дорослі самці мають виражені кістяні гребені на маківці та задній стороні черепа, що надає їхнім черепам конічної форми. Ці гребені скріплюють потужні скроневі м'язи, що прикріплюються до нижньої щелепи. Дорослі самки також мають ці гребені, але менш виражені. Як і в усіх горил, в них темно-карі очі, з чорним кільцем навколо райдужки. В дорослих самців спина стає сиво-сріблястого кольору. Шерсть на спині коротша, ніж на інших частинах тіла, а на руках особливо довга. Дорослі самці можуть досягати 1,7 метри у висоту, з розмахом рук 2,3 метри і вагою 155 кг. Найвища із зареєстрованих горил, самець із сивою спиною, мав рекордні 1,95 метри заввишки, з розмахом рук 2,7 метри, шириною грудей 1,98 метри і вагою 219 кг. Він був застрелений в Алімбонго, на півночі Ківу в травні 1938 року. Є непідтверджені дані про індивіда, застреленого в 1932 році, що мав 2,06 метри заввишки і 218,6 кг ваги. Найважча горила завдовжки 1,83 метри, була застрелена в Амбам, Камерун і мала рекордні 267 кг.
Гірські горили зазвичай пересуваються на чотирьох кінцівках, однак вони можуть забиратися на плодоносні дерева, якщо ті витримають вагу тварини. Як і в інших людиноподібних мавп, крім людей, їхні руки довші за ноги.
Гірські горили ведуть денний спосіб життя, проводячи більшість часу за їжею. Вони збирають корм рано вранці, відпочивають в районі полудня, потім вдень знову збирають корм перед нічним відпочинком. Кожна горила майструє гніздо з рослинності для сну, і кожен вечір робить нове. Тільки новонароджені сплять з мамою, а не у власному гнізді. Близько шостої години ранку вони покидають спальні місця, за винятком туманних і холодних ранків; тоді вони можуть затриматись довше.
Гірська горила проживає в гірських туманних лісах Альбертинського рифту, включно згорами Вірунґа, на висоті від 2200 до 4300 метрів. Більшість з них живуть на схилах трьох згаслих вулканів: Карісімбі, Мікено і Бісоке. Рослинність дуже густа у підніжжя і рідшає на високогір'ю, а ліси, в яких мешкають горили, часто бувають туманними і холодними.
Гірські горили-рослинноїдні тварини; більшість їх раціону складають листя і пагони (85.8 %) 142 видів рослин. Вони також споживають кору (6.9 %), корінці (3.3 %), квіти (2.3 %), і фрукти (1.7 %), а також дрібних безхребетних (0.1 %).
Розмір домашнього ареалу (площі, що використовується однією групою тварин впродовж року) залежить від наявності джерел їжі, і зазвичай включає кілька зон рослинності. Джордж Шаллер виділяє десять окремих зон, в тому числі: бамбукові ліси на висоті 2,200 — 2,800 метрів; ліси Хагенії на висоті 2,800 — 3,400 метрів; і гігантську зону жовтозілля на висоті 3,400 — 4,300 метрів. Гірські горили проводять більшість часу в лісах Хагенії, де Galium ruwenzoriense росте цілий рік. Всі частини цієї лози вживаються в їжу. Вони подорожують до бамбукових лісів на кілька місяців впродовж року, коли там з'являються свіжі пагони, і забирається до субальпійського поясу поласувати м'якою деревиною гігантських дерев Dendrosenecio.
Гірські горили надзвичайно соціальні, живуть стабільними групами, дорослі самці і самки мають міцні стосунки. Стосунки між самками в групі відносно слабкі. Групи не територіальні; лідер групи захищатиме свою групу, а не територію.
61 % груп складаються з одного дорослого самця і кількох самок, в 36 % груп більше одного самця. Залишок складають одинокі самці. або групи виключно з самців, зазвичай з одного дорослого і кількох молодих. Розміри групи варіюються від п'яти до тридцяти особин, зазвичай близько десяти. Типова група складається з одного дорослого домінантного самця, що є безсумнівним лідером групи, другого дорослого самця, який може бути молодшим братом чи навіть дорослим сином лідера групи, одного чи двох молодих самців, що виконують роль вартових, від трьох до десяти половозрілих самок, які зазвичай до кінця життя пов'язані з домінантним самцем і від трьох до десяти підлітків і малят.
Більшість самців і близько 60 % самок покидають родинну групу. Самці полишають її у віці 11 років: часто процес розділення відбувається поступово: вони проводять все більше часу на околицях території групи, поки вкінці її не залишать. Після цього вони можуть мандрувати наодинці або в складі групи з самців протягом 2–5 років, перш ніж зможуть привабити самок приєднатись до них і сформувати нову групу. Самки зазвичай покидають групу у віці 8 років, або переходячи безпосередньо в сформовану групу, або створюючи нову з одиноким самцем. Самки часто переходять із групи в групу. поки нарешті не визначаться з конкретним самцем.
Домінантний самець формує напрямок руху групи, приводить їх до підходящих місць годування впродовж року. Він також є посередником в конфліктах всередині групи. і захищає її від зовнішніх загроз. Коли група зазнає нападу людей, леопардів, чи інших горил, лідер групи буде їх захищати навіть ціною власного життя. Він весь час знаходиться в центрі уваги, молодь часто знаходиться поряд із ним, включає його в свої ігри. Якщо мати помирає чи покидає групу, самець зазвичай піклується про її потомство, навіть дозволяє йому спати у власному гнізді.
Коли домінантний самець помирає або гине від хвороби, нещасного випадку чи браконьєрів, сімейна група може бути розпущена. Якщо не знайдеться прийнятного потомка чоловічої статі, здатного зайняти його місце, група або розділиться, або приведе нового самця з-поза групи. Коли до сімейної групи приєднується новий дорослий самець, займаючи місце лідера, він може вбити всіх малих дитинчат покійного самця. Дітовбивство в стабільних групах не спостерігається.
Природоохоронні заходи призвели до зростання загальної популяції гірської горили (Gorilla beringei beringei ) в горах Вірунга і лісі Бвінді. вважається на даний момент, що загальна чисельність складає понад 1000 осіб.
У грудні 2010 року офіційний сайт Національного парку Вірунга повідомив, що «кількість гірських горил, що проживають в лісовій зоні на перетині трьох держав, збільшилась на 26,3 % за останні сім років — середній темп приросту склав 3,7 % за рік.» За даними перепису 2010-го року в регіоні мешкало 480 гірських горил, в порівнянні з переписом 2003 року (380 тварин), що в свою чергу на 17 % більше, ніж під час перепису 1989 року(320 тварин). На сьогодні чисельність майже подвоїлася з часів перепису 1981 року, коли на досліджуваній території залишалось лише 254 горили.
Перепис 2006 року в Бвінді показав, що популяція складає 340 горил, що на 6 % більше загальної популяції 2002 року, і на 12 % більше за 320 тварин в 1997 році. Всі ці дослідження були зроблені на основі традиційних методів перепису, з використанням зразків посліду, збиранням нічних гнізд. І навпаки, генетичний аналіз під час перепису 2006 року показав, що в Бвінді живе всього біля 300 особин. Різниця підкреслює складність використання неточних даних перепису для оцінки приросту популяції.
Як в Бвінді, так і в горах Вірунга, згідно комп'ютерного моделювання динаміки популяції, групи горил, звиклих до дослідників і екотуристів мають більш високі темпи приросту ніж ізольовані від людей групи. Звикання означає, що в результаті постійних нейтральних контактів з людьми, горили демонструють нормальну поведінку, коли люди знаходяться в безпосередній близькості. Такі горили ретельніше охороняються персоналом парку, вони отримують ветеринарну допомогу при потраплянні в пастку, респіраторних і інших небезпечних хворобах. Тим не менш, дослідники рекомендували залишити деяких горил ізольованими, щоб не наражати їх на небезпеку зараження хворобами від людей.
Незважаючи на приріст популяції, гірська горила все ще знаходиться під загрозою вимирання. У 2018 році Червоний список МСОП перелічив гірську горилу в списку видів під загрозою вимирання.
