Морж
1 тварин
Морж звичайний (Odobenus rosmarus) — великий морський ссавець групи Ластоногих (лат. Pinnipedia), розповсюджений по всьому узбережжю Північного Льодовитого океану. Це єдиний сучасний вид своєї родини Моржевих (лат. Odobenidae), що зазвичай поділяється на три підвиди: атлантичний (O. r. rosmarus), тихоокеанський (O. r. divergens) і лаптєвський (O. r. laptevi). За розмірами тіла серед ластоногих моржі поступаються лише морським слонам. У природі ареали цих видів не перетинаються і тому моржі є найбільшими ластоногими у своєму середовищі проживання.
У каріотипі 32 хромосоми. Етимологія: грец. ὀδούς — «зуби», грец. βαίνω — «йти», посилаючись на те, що морж використовує ікла, аби витягти себе з води. Слово «морж» є запозиченням з саамської мови й виводиться від наслідування звуків, що видають моржі.
За останніми оцінками, що ґрунтуються на результатах глобального обліку чисельності, який був проведений у 1990 році, сучасна популяція тихоокеанського моржа становить приблизно 200 тис. особин. Більша частина популяції тихоокеанського моржа проводить літо північніше Берингової протоки, в Чукотському морі вздовж північного узбережжя східного Сибіру, біля острова Врангеля, у морі Бофорта вздовж північного узбережжя Аляски , а також зустрічається у водах між вказаними місцями. Невелика кількість самців зустрічається в літній період в Анадирській затоці, на південному узбережжі півострова Чукотка в Сибіру, а також у Бристольській затоці. Навесні й восени вони концентруються від західного узбережжя Аляски до Анадирської затоки. Вони зимують у південних частинах Берингового моря , уздовж східного узбережжя Сибіру на південь до північної частини півострова Камчатка , а також уздовж південного узбережжя Аляски. Залишки моржа віком у 28 тис. років були знайдені неподалік від затоки Сан-Франциско, що показує поширення моржа аж до берегів північної Каліфорнії за часів останнього льодовикового періоду.
Атлантичний морж був майже винищений унаслідок безконтрольного комерційного промислу і тому чисельність популяції його значно нижча. Точно оцінити чисельність на сьогодні нелегко, але, ймовірно, вона не перевищує 20 тис. особин. Ця популяція поширена в Арктичній Канаді , Ґренландії, Шпіцбергені , а також у західному регіоні Російської Арктики. На підставі величезного географічного поширення та даних із переміщенням, передбачається наявність вісьмох субпопуляцій атлантичного моржа, п'ять на захід і три на схід від Ґренландії. Атлантичний морж раніше займав значно ширші території: на південь до мису Код і у великій кількості зустрічався в затоці Святого Лаврентія . У квітні 2006 північно-західна популяція атлантичного моржа була внесена до списку Канадського акту видів, яким загрожує винищення (англ. Canadian Species at Risk Act) (Квебек , Нью-Брансвік , Нова Шотландія , Ньюфаундленд і Лабрадор) як така, що майже зникла в Канаді.
Ізольована лаптєвська популяція моржа локалізована впродовж усього року в центральному та західному регіонах Моря Лаптєвих , в найсхіднішому регіоні Карського моря , а також у найзахіднішій частині Східносибірського моря. Сучасна чисельність оцінюється в 5—10 тис. особин.
Морж звичайний (Odobenus rosmarus) — великий морський ссавець групи Ластоногих (лат. Pinnipedia), розповсюджений по всьому узбережжю Північного Льодовитого океану. Це єдиний сучасний вид своєї родини Моржевих (лат. Odobenidae), що зазвичай поділяється на три підвиди: атлантичний (O. r. rosmarus), тихоокеанський (O. r. divergens) і лаптєвський (O. r. laptevi). За розмірами тіла серед ластоногих моржі поступаються лише морським слонам. У природі ареали цих видів не перетинаються і тому моржі є найбільшими ластоногими у своєму середовищі проживання.
У каріотипі 32 хромосоми. Етимологія: грец. ὀδούς — «зуби», грец. βαίνω — «йти», посилаючись на те, що морж використовує ікла, аби витягти себе з води. Слово «морж» є запозиченням з саамської мови й виводиться від наслідування звуків, що видають моржі.
За останніми оцінками, що ґрунтуються на результатах глобального обліку чисельності, який був проведений у 1990 році, сучасна популяція тихоокеанського моржа становить приблизно 200 тис. особин. Більша частина популяції тихоокеанського моржа проводить літо північніше Берингової протоки, в Чукотському морі вздовж північного узбережжя східного Сибіру, біля острова Врангеля, у морі Бофорта вздовж північного узбережжя Аляски , а також зустрічається у водах між вказаними місцями. Невелика кількість самців зустрічається в літній період в Анадирській затоці, на південному узбережжі півострова Чукотка в Сибіру, а також у Бристольській затоці. Навесні й восени вони концентруються від західного узбережжя Аляски до Анадирської затоки. Вони зимують у південних частинах Берингового моря , уздовж східного узбережжя Сибіру на південь до північної частини півострова Камчатка , а також уздовж південного узбережжя Аляски. Залишки моржа віком у 28 тис. років були знайдені неподалік від затоки Сан-Франциско, що показує поширення моржа аж до берегів північної Каліфорнії за часів останнього льодовикового періоду.
Атлантичний морж був майже винищений унаслідок безконтрольного комерційного промислу і тому чисельність популяції його значно нижча. Точно оцінити чисельність на сьогодні нелегко, але, ймовірно, вона не перевищує 20 тис. особин. Ця популяція поширена в Арктичній Канаді , Ґренландії, Шпіцбергені , а також у західному регіоні Російської Арктики. На підставі величезного географічного поширення та даних із переміщенням, передбачається наявність вісьмох субпопуляцій атлантичного моржа, п'ять на захід і три на схід від Ґренландії. Атлантичний морж раніше займав значно ширші території: на південь до мису Код і у великій кількості зустрічався в затоці Святого Лаврентія . У квітні 2006 північно-західна популяція атлантичного моржа була внесена до списку Канадського акту видів, яким загрожує винищення (англ. Canadian Species at Risk Act) (Квебек , Нью-Брансвік , Нова Шотландія , Ньюфаундленд і Лабрадор) як така, що майже зникла в Канаді.
Ізольована лаптєвська популяція моржа локалізована впродовж усього року в центральному та західному регіонах Моря Лаптєвих , в найсхіднішому регіоні Карського моря , а також у найзахіднішій частині Східносибірського моря. Сучасна чисельність оцінюється в 5—10 тис. особин.
