Ведмі́дь бі́лий (Ursus maritimus ) — найбільший представник родини ведмедевих, і одночасно найбільший сучасний сухопутний хижак; у харчових ланцюгах Арктики він уособлює найвищий рівень. Цей звір добре адаптований до умов свого існування: його щільне хутро та товстий шар жиру добре ізолюють організм тварини від холоду, білий колір чудово маскує при полюванні. Завдяки таким адаптаціям білий ведмідь здатний полювати на суходолі, на морській кризі, а також у воді.
Де
ДенніМ'
М'ясоїдніМ'ясоїдні — тварини, що живляться переважно м'ясом. Цим вони відрізняються від травоїдних, що споживають в основному рослинну їжу, а також від всеї...
Не
НекрофагиНекрофаги, стервої́дні, або падальники — тварини які живляться трупами інших тварин. Належать до гетеротрофів.Некрофагами є багато комах (жуки-мерт...
На
НаземнийAl
AltricialПл
ПлаваючіКо
КочовіХи
Хижаки найвищого рівняХижаки найвищого рівня — це хижаки, популяція яких не регулюється іншими хижаками, тобто вони перебувають у верхній частині харчового ланцюжка. Хиж...
Жи
Живуть в норахНора́ — діра або тунель під землею з одним або декількома ходами назовні, викопаний тваринами з метою створення простору для мешкання, тимчасового ...
Во
ВоднийПо
ПолігініяНе
НебезпечнийОд
ОдинокийВп
Впадають в спялчкуСпля́чка — період сповільнення життєвих процесів та метаболізму у тварин. Характеризується зниженням температури тіла, уповільненням дихання, та вс...
Не
Не мігрантP
починається зТв
Тварини провінції КанадиГі
Гігантські твариниБі
БілосніжнийЗагальний вигляд білого ведмедя є широко відомим та типовим для родини ведмежих; від інших видів родини його відрізняє біле хутро іноді, особливо влітку, з блідими жовтими плямами на боках та на череві.
Білий ведмідь має циркумполярний ареал у Північному Льодовитому океані та на його узбережжях. Його розповсюдження на північ обмежене лінією постійної пакової криги, де майже не буває ополонок; найпівденнішим місцем, де зустрічали білого ведмедя, є затока Джеймс у Канаді. Попри те, що кількість ведмедів на північ від 88° північної широти є дуже низькою, існують дані про те, що вони трапляються в усій Арктиці. Загальна кількість білих ведмедів у природі на 2006 рік оцінювалась приблизно у 20 тисяч особин.
Загальний ареал білого ведмедя поділяється на такі популяційні центри:
Різні дослідники мають різні критерії виділення окремих популяцій, тому їхня кількість варіює в широких межах. Група дослідження білого ведмедя в МСОП, що вважається найавторитетнішою організацією з питань екологічного та біологічного моніторингу цього виду, виділяє 20 окремих популяцій.
Згідно із загальноприйнятою точкою зору, білий ведмідь не утворює виражених підвидів у межах свого ареалу; втім, деякі дослідники поділяють цей вид на два підвиди — Ursus maritimus maritimus та Ursus maritimus marinus.
Білий ведмідь — найбільш хижий представник родини ведмежих, що практично не вживає рослинної їжі; проміж ведмедів він найчастіше вдається до полювання на людину.
Білий ведмідь є чудовим плавцем, і його можна зустріти у відкритому морі за десятки кілометрів від берега або постійних крижаних полів. Останнім часом білі ведмеді вдаються до довших, ніж звичайно, запливів у пошуках здобичі з огляду на скорочення площі постійної криги в Арктичному басейні; під час незвичайно масштабної регресії льоду в 2005 році щонайменше чотири білі ведмеді втопилися, бо не були в змозі дістатись до твердої поверхні. Відомий також випадок, коли самка білого ведмедя пропливла понад 420 миль (778 кілометрів) льодяними водами моря Бофорта на захід від Аляски. За час свого дев’ятиденного запливу ведмедиця втратила однорічне дитинча, а також сильно схудла. За рухом тварини слідкували з допомогою прикріпленого до неї GPS-маячка.
Для людини білий ведмідь є найнебезпечнішим з-поміж усіх видів ведмедів: через бідність свого природного середовища на харчові ресурси та практичну відсутність природних ворогів він є дуже сміливим, агресивним та розумним звіром, що дуже легко зважується напасти на будь-яку істоту, що може бути потенційною здобиччю. Тому наближення до білого ведмедя в природі є вельми небезпечним, і у випадку, якщо людина його помітила, найкращим виходом є повільний відхід без різких рухів до найближчої будівлі, транспортного засобу або, при їх відсутності, природного укриття.
Як і інші представники родини, білий ведмідь принаджується сміттям; наприклад, звалище в канадському місті Черчиль (штат Манітоба) відоме як «звалище білих ведмедів» завдяки постійному їх відвідуванню цими тваринами в пошуках їстівного.
Основним харчовим ресурсом білого ведмедя є тюлені, особливо кільчаста нерпа, що роблять ополонки для дихання в кризі. Втім, білий ведмідь вживає будь-яку тваринну їжу, яку здобуває: птахів та їхні яйця, гризунів, молюсків та крабів на морських узбережжях, моржів та викинутих на берег або мілководдя китів, зрідка північних оленів та вівцебиків, і дуже рідко вдається до канібалізму. Цей звір є надзвичайно сильним хижаком: білухи та моржі, що часто стають його здобиччю, звичайно важать понад тонну, що приблизно вдвічі більше за білого ведмедя. Для самого білого ведмедя небезпеку становлять косатки (які зрідка нападають у воді), людина та інші ведмеді — в бійках між ведмедями зареєстровано багато смертельних випадків. Також описано кілька випадків, коли великим моржам, захищаючись від білого ведмедя, вдавалось його вбити.
Також цей хижак, завдяки своїй великій швидкості бігу (людину він впевнено переганяє), успішно полює на суходолі. Тим не менше, здоровий північний олень та вівцебик легко обганяють білого ведмедя, особливо на коротких дистанціях; тому в його раціон ці тварини потрапляють рідко, і на 80—90 % білий ведмідь харчується різними видами тюленів, молодими моржами та трупами дорослих моржів або китоподібних, викинутих на берег — тобто є деякою мірою падлоїдом. Також білий ведмідь може вживати і рослинну їжу: звичайно це ягоди та коріння деяких рослин наприкінці літа або іноді навіть викинуті морем бурі водорості.
Гон у білих ведмедів відбувається навесні; пари утворюються на короткий час — тільки на період гону, без будь-яких постійних відносин між самцями та самками. Вагітність триває 240 діб (8 місяців), ведмежата народжуються на початку зими у сніговому барлогу, що його викопує мати. У ведмедиць є улюблені місця для облаштування барлогів — наприклад, острів Врангеля та земля Франца-Йосифа, де щороку нараховують 150—200 барлогів. Звичайно народжується двоє ведмежат, іноді одне або троє; відомі кілька випадків реєстрації ведмедиць із чотирма ведмежатами. Перший раз ведмедиця народжує одне ведмежа, а потім — два або три з проміжками в 3 роки. Як і в інших представників роду Ursus, ведмежата при народженні дуже маленькі, звичайно 30 сантиметрів завдовжки та важать близько 700 грамів. Народжуються вони сліпими: очі відкриваються приблизно у місячному віці. Самостійно ходити ведмежата починають в 1,5 місяці, а їсти тверду їжу — в 4—5. До тих пір мати годує їх винятково молоком, яке містить приблизно 33 % жиру, що є найбільшим показником серед родини ведмежих і наближається до такого у морських ссавців; материнське молоко, як частина раціону, може використовуватись ведмежатами аж до 2,5-річного віку. При цьому після народження потомства ведмедиця нічого не їсть протягом кількох місяців — тобто і вона, і її потомство харчуються за рахунок накопиченого нею підшкірного жиру. Ведмежата виходять з барлогу та супроводжують матір починаючи приблизно з тримісячного віку, при цьому вона навчає їх захищатись від дорослих самців (серед яких бувають випадки канібалізму стосовно ведмежат).
Статевої зрілості білі ведмеді досягають у віці 3—4 років (самки в середньому пізніше, ніж самці), а живуть до більш ніж 30 років. Цей звір не впадає в зимову сплячку, хоча ведмедиці, що народили ведмежат, не покидають свого барлогу, поки ведмежата ще малі.
Проведене у 2004 році в рамках проєкту журналу «National Geographic» дослідження не виявило жодного випадку народження трьох ведмежат цього року, що було досить звичайним у 1970-х, і лише одне з 20 ведмежат було відлучене від споживання материнського молока у вісімнадцятимісячному віці, на відміну від половини ведмежат десять років тому.
Білий ведмідь занесений до Червоного Списку МСОП. У 1973 році СРСР, Канада, США, Норвегія та Данія підписали угоду з охорони білого ведмедя, якою було заборонено добування цього виду з комерційною метою. Відповідно до угоди, тільки аборигенне населення північних територій може добувати білого ведмедя без використання сучасної техніки. В СРСР (тепер — в Росії) білий ведмідь охороняється з 1957 року, при цьому спеціальну охоронну зону створено на о. Врангеля (з 1976 року — заповідник).
Найбільшим лімітуючим фактором, що зараз обмежує розповсюдження даного виду, є наявність плавучої криги на морі, яка є базою ведмедів при полюванні на тюленів — їхню основну здобич. Деконструкція життєвого середовища білого ведмедя, що відбувається через глобальне потепління, зараз є основною загрозою для існування виду; на думку деяких дослідників, через глобальне потепління білий ведмідь може щезнути в природі навіть протягом одного століття. За оцінками Групи з вивчення білого ведмедя (Швейцарія), в найближчі 45 років популяція цих тварин зменшиться на 30 %.