Шотландська дика кішка (Felis silvestris silvestris або Felis silvestris grampia ) — європейська популяція диких котів у Шотландії. За оцінками, ця популяція налічує від 1000 до 4000 особин, з яких, як вважають, близько 400 котів відповідають морфологічним та генетичним критеріям дикої кішки. Раніше, популяція шотландських диких котів була широко розповсюджена по Британії, але різко скоротилася з початку 20 століття через втрату ареалу проживання та через винищення. Зараз популяція обмежена лише північною та східною Шотландією. У Великій Британії дикі кішки занесені до списку зникаючих видів, і в першу чергу їм загрожує змішування з домашніми котами. Дослідження, проведені в Шотландському нагір'ї між 2010 і 2013 роками за допомогою прихованих фотокамер, показало, що дикі коти живуть переважно у змішаних лісах, тоді як коти, що мають спільні риси із домашніми, помічались переважно на пасовищах.
Ні
НічніНічний спосіб життя тварин — це особлива поведінка тварин, при якій активне життя здебільшого ведеться серед ночі, а сон серед дня.Нічні тварини за...
М'
М'ясоїдніМ'ясоїдні — тварини, що живляться переважно м'ясом. Цим вони відрізняються від травоїдних, що споживають в основному рослинну їжу, а також від всеї...
Жи
Живородні твариниЖиворо́дний — термін на позначення тварин, у яких ембріон розвивається в організмі матері, тож дитинчата з'являються на світ живими, а не з відкла...
На
НаземнийAl
AltricialТе
Територіальні твариниТериторіальні тварини — тварини, які захищають певну територію від вторгнення представників того ж виду.
По
Полює з засідкиПо
ПолігініяОд
ОдинокийНе
Не мігрантS
починається зШотландська дика кішка присутня у Британії ще з часів раннього голоцену, коли Британські острови були з'єднані з континентальною Європою через Доггерленд. Колись шотландські дикі кішки були поширеними по всій Британії. У Південній Англії вони, ймовірно, був винищені протягом 16 століття. До середини 19 століття її ареал зменшився до західно-центральної частини Уельсу та Нортумберленду, а до 1880 року — до західної та північної Шотландії. В 1915 році вони вже зустрічались лише на північному заході Шотландії. Внаслідок зменшення кількості мисливських угідь після Першої світової війни та програми відновлення лісів, популяція диких котів знову зросла до свого нинішнього рівня. Урбанізація та індустріалізація перешкоджали подальшому розширенню цього виду на південні частини Шотландії.
На даний час ареал проживання шотландської дикої кішки включає Кернгормс, Блек-Айл, Абердіншир, Ангус Гленс та Арднамурчан.
Шотландські дикі коти живуть у лісистих місцевостях, чагарниках та на узліссі, але уникають вересових заболочених місцевостей та місцевостей, де росте Улекс. Вони віддають перевагу ділянкам віддаленим від сільськогосподарських земель і уникають снігу глибшого за 10 см.
У період з березня 1995 року до квітня 1997 року на 31 шотландську дику кішку в Ангус Гленс були одягнені радіоошийники. Ці дикі кішки відстежувались протягом принаймні п'яти місяців. У всі пори року вони були переважно активними вночі, при цьому активність зменшувалась при низькому місячному світлі та у вітряну погоду. Ареали самців диких котів перетинаються з ареалами однієї або кількох самок, тоді як ареали самиць рідко перетинаються між собою. Дорослі коти мають більші території, ніж коти малого віку. Вони позначають свою територію запахами від своїх випорожнень і захищають цю територію. Розміри ареалу диких котів в Національному парку Кернгормс та його околицях оцінювались у 2.44-3.8 км2.
Шотландські дикі кішки в основному полюють на європейського кролика (Oryctolagus cuniculus та полівку північну (Microtus agrestis ). Тіла диких кішок знайдених в Лісі Драмтохті та ще на двох ділянках Шотландського нагір'я, містили залишки кролика, європейської миші (Apodemus sylvaticus ), польової миші та нориці рудої (Myodes glareolus ), а також птахів. Будь-які недоїдені залишки впольованих тварин шотландські дикі кішки ховають, щоб зберегти на потім.
Самці шотландських диких котів досягають статевої зрілості приблизно у віці 10 місяців, а самки у віці менше 12 місяців. На початку березня у самиць відбувається один еструс, і на початку травня народжується потомство, після вагітності тривалістю у 63–68 днів. Приблизно через місяць відбувся черговий еструс, а друге потомство народжується в серпні. Кошенята відкривають очі у віці 10–13 днів. Їхні очі спочатку блакитні і змінюються на зелені приблизно у віці семи тижнів.
У дикій природі спаровування відбувається в період між січнем і березнем. В одному поколінні потомства можу бути від одного до восьми кошенят, але в середньому 4.3 кошенят. Самки рідко народжують взимку. Кошенята починають вчитися полюванню у віці 10–12 тижнів. Вони залишають своїх матерів приблизно у шестимісячному віці.
Шотландські дикі коти, що перебувають у неволі, живуть приблизно по 15 років, але тривалість життя в дикій природі значно коротша через дорожньо-транспортні пригоди та хвороби, що передаються від здичавілих домашніх котів.
Постійні загрози для популяції шотландських диких котів включають втрату ареалу проживання та полювання. Гібридизація з домашніми котами є загрозою для популяції. Скоріш за все, всі шотландські дикі коти сьогодні мають принаймні декількох домашніх котів у предках. Домашні коти також передають шотландським диким кішкам такі хвороби, як котячий кальцивірус, котячий коронавірус, котячий герпес, котячий імунодефіцитний вірус та котячий лейкоз.
Шотландських диких котів часто вбивали щоб захистити популяцію птахів у мисливських угіддях.
Закон Великої Британії про дику природу та сільську місцевість 1981 року надав шотландській дикій кішці статус захищеного виду. Починаючи з 2007 року цей вид включений до Плану дій щодо біорізноманіття як пріоритетний вид.
План дій з охорони шотландських диких кішок був розроблений Шотландською групою з охорони диких кішок(SWCAG). Цей план між 2013 та 2019 роками встановлював національні пріоритети діяльності та визначав обов'язки агентств і пріоритети фінансування. Його реалізація координувалась фондом "NatureScot". У дикій природі, зусилля щодо збереження диких котів включають стерилізацію здичавілих домашніх котів та евтаназію хворих котів, щоб запобігти гібридизації та поширенню хвороб.
До 2014 року члени проєкту дослідили дев'ять місцевостей, які були потенційними місцями для заснування заповідника, і після цього зупинились на шести, які, як вважалося, мають найбільший потенціал: Морверн, Стратпеффер, Стратбогі, Стратхавон, Дулнен та Ангус Гленс. Віддалений і переважно неосвоєний півострів Арднамурхан був оголошений заповідником шотландських диких котів. Це був проєкт Фонду Аспіналла та вченого Пола О'Донох'ю.
У 2018 році офіційні зусилля перейшли під егіду "Scottish Wildcat Action", коаліції, що включає урядові та наукові установи, з оновленим переліком п’яти пріоритетних територій: Стратбогі, Ангус Гленс, Північний Стратспей, Морверн і Стратпеффер. В 2019 році у звіті "Scottish Wildcat Action" було вказано, що популяція диких котів у Шотландії перестала бути життєздатною, і вид потрапив на межу зникнення.