Снігови́й барс, і́рбіс, барс (Panthera uncia ) — вид ссавців з родини котових. Великий кіт, що мешкає в гірських масивах Центральної Азії від Афганістану, північної Індії (Гімалаї), північного Пакистану, до озера Байкал та східного Тибету.
Він не може ревти, попри неповне окостеніння під'язикової кістки, що, як думали раніше, є принциповим для здатності великих котів ревти. Проте нові вивчення показують, що здатність ревти залежить від інших морфологічних особливостей, особливо гортані, які відсутні в сніжного барса. Сніговий барс відомий через гарне хутро білувато-рудувато-коричневого кольору з плямами темного, попелясто-коричневого і чорного кольору. Хвіст — важкий і пухнастий, основа лап — також вкрита хутром для захисту від снігу та холоду.
Тривалість життя снігового барса зазвичай 15-18 років, але в неволі максимальна тривалість життя може становити і 20 років.Сніговий барс був майже знищений завойовниками континенту. Зараз барс живе далеко від людей.
Вагою зазвичай від 35 кг до 55 кг, сніговий барс трохи менший в середньому, ніж леопард. Виключно великі самці можуть важити аж до 75 кг, дуже маленькі самиці важать тільки 25 кг. Довжина голови і тіла становить 99-130 см, висота плеча становить близько 60 см. Хвіст має довжину 81-99 см — найдовший серед усіх котячих, якщо порівнювати з розмірами тіла. Це допомагає барсу підтримувати баланс на нерівній місцевості та нестійких поверхнях, притаманних його середовищу проживання, а також використовується, щоб прикрити ніс і пащу в дуже холодних умовах. Голова снігового барса відносно маленька, проте голова самця зазвичай набагато більш «квадратна» і ширша, ніж у самиці. Великі пухнасті лапи служать снігоступами, подібно до лап рисі. Сніговий барс має сіро-біле товсте хутро з численними плямами на голові і шиї.
Ареал снігового барса в центральній і південній Азії — гірські регіони загальною площею приблизно 1 230 000 км², ареал простягається через 12 країн: Афганістан, Бутан, Китай, Індія, Казахстан, Киргизстан, Монголія, Непал, Пакистан, Росія, Таджикистан, і Узбекистан — від гір Гіндукуш в східному Афганістані і річки Сирдар'я через гори Памір, Тянь-Шань, Каракорум, Кашмір, Куньлунь і Гімалаї, до південного Сибіру. У Росії ареал покриває гори Алтай, Саяни, Танну-Ола і гори на захід від озера Байкал. У Монголії барса було виявлено у Монгольському Алтаї і Гобійському Алтаї та горах Хангай. У Тибеті він виявлений аж до Алтуньшані на півночі.
Влітку барс зазвичай віддає перевагу життю за межами лісу, на гористих лугах і в скелястих регіонах, на висоті від 2 700 м до 6 000 м. Зимою він спускається в ліси на висоти близько 2 000 м. Барс значною мірою веде солітарний спосіб життя, хоч матері можуть виховувати кошенят протягом тривалих періодів часу в печерах-лігвах у горах. Це — опортуністичний хижак, їсть будь-яке м'ясо, яке здобуде, і вбиває тварин, які утричі більші за нього, зокрема місцеву худобу. Його дієта складається переважно з козерогів, гвинторогих козлів, нахурів, оленів, кабанів, також як і пискух, бабаків та інших маленьких гризунів. На здобич барс нападає із засідки, якщо можливо — зверху, бо здатний стрибати аж на 14 м.
Окремий сніговий барс живе в межах добре визначеної індивідуальної території, однак він не захищає її агресивно від інших снігових барсів. Залежно від кількості здобичі індивідуальні території можуть дуже відрізнятися за розміром: у Непалі, де здобич багата, індивідуальна територія не перевищує 12—39 км² і аж до 5—10 тварин може проживати на кожні 100 км², тоді як на території з низькою кількістю здобичі область площею 1 000 км² підтримує тільки 5 барсів.
Ірбіс є хижаком, що живе і полює поодинці. Більше всього він активний вночі, обходячи високогірні плато в пошуку здобичі. Основною здобиччю є нахур блакитний (Pseudois nayaur). Іншими є: козел гвинторогий, архар, баран азійський, тар, козоріг суматранський, горал, кабарга альпійська, свиня дика, пантолопа тибетська, ґоа, джейран, кулан, як дикий, бабак, заєць, пискуха, полівка. Взимку, спускаючись у ліси, полює на оленів, сарн і кабанів. У голодні часи він не гребує мишами та птахами. Як правило, ірбіс непомітно підкрадається до своєї здобичі і блискавично стрибає на неї. Часто використовує для цього високі камені, щоб несподівано повалити жертву додолу стрибком зверху й убити.
Вагітність триває у ірбісів близько ста днів. За один раз самиця народжує від двох до п'яти кошенят, що відбувається, як правило, в укриттях між скелями. Віднедавна у зоопарках вдається отримати потомство сніжних барсів. Іноді в неволі на світ можуть з'явитися до семи кошенят за одні пологи.
Загальну чисельність дикої популяції снігового барса оцінено між 4 000 і 7 500 осіб (подивіться таблицю нижче). У 1972 Міжнародний союз охорони природи помістив снігового барса в Червоний список як «вид, що перебуває під загрозою».
Також є 600—700 снігових барсів в зоопарках по всьому світі.