Західна рівнинна горила (Gorilla gorilla gorilla ) — номінальний підвид західної горили, що живе в гірських первинних і вторинних лісах і низинних болотах в центральній частині Африки: в Анголі, Камеруні, ЦАР, Анголі, Республіці Конго, ДР Конго, Екваторіальній Гвінеї і Габоні. Це найменший з чотирьох підвидів горил і єдиний, що утримується в зоопарках по всьому світу.
Західна рівнинна горила- найменший з підвидів горил, але все ж має неабиякі розміри і силу. Цей вид горил демонструє яскраво виражений статевий диморфізм. Вони безхвості, в них вугільно-чорна шкіра і жорстка чорна шерсть, що покриває все тіло за винятком обличчя, вух, долонь і ступень. Шерсть на спині у дорослих самців з часом сивіє. У них пропорційно великі руки з нігтями на всіх пальцях, як в людей. В них короткі морди з великими ніздрями, маленькими очима і вухами. Інші особливості- великі жувальні м'язи а також широкі і сильні зуби. Серед цих зубів-міцні ікла і великі корінні зуби в задній частині рота.
Самець висотою може досягати 1,8 метри, а самки 1,5. Самці в неволі, однак можуть досягати до 275 кг. Західні горили часто стоять прямо, але пересуваються зазвичай на чотирьох кінцівках, опираючись на кулаки.
Західні рівнинні горили живуть в гірських і болотяних тропічних лісах, чагарниках, на галявинах біля річок, на покинутих сільськогосподарських полях, порослих вторинним лісом на висоті до 1300 метрів від рівня моря. Середня кількість опадів в районах проживання горил складає в середньому 1500 мм в рік, найбільша кількість опадів випадає з серпня по листопад. Західні рівнинні горили зазвичай не наближаються до поселень людей, уникають доріг і ферм, де помітні сліди людської діяльності. Болотяні ліси є найважливішим джерелом їжі і середовищем існування горил. Такі території придатні для них як у вологий, так і у сухий сезони. Великі заболочені людські масиви захищають горил від згубного контаксту з людьми.
Групи західних рівнинних горил переміщуються в межах сімейної території, площею в середньому 8-45 км². Горили не проявляють територіальної поведінки, а сусідські групи часто перекривають свої ареали. Група зазвичай віддає перевагу певним областям всередині домашнього ареалу, і, схоже, чергує їх в залежності від сезону, наявності стиглих фруктів і, на деяких ділянках, наявності відкритих галявин. Горили в середньому пересуваються на 3-5 кілометрів за день. Ті групи, що харчуються високоенергійною, але поширеною лише в певні сезони чи на певних територіях, їжею, як правило ширший денний діапазон, ніж у груп, що харчуються менш якісною, але загальнодоступною їжею.
Самці при досягенні статевої зрілості зазвичай покидають сімейну групу, і мандрують наодинці. Ця стадія може тривати кілька років, до того моменту, поки він не сформує власну сім'ю. Типова сім'я складається з дорослого самця, трьох дорослих самок і їх потомства. Якщо в групі є більше одного дорослого самця, з великою імовірністю це будуть батько з сином. Самки, як правило, мають слабкі зв'язки з інишими самками сімейної група, але з самцями вони формують міцні зв'язки на все подальше життя.
Західні рівнинні горили їдять корінці, пагони, кору і м'якоть рослин, що ростуть в густих лісах Західної і Центральної Африки. В сезон дощів горили їдять багато фруктів. Час від часу можуть їсти комах. Звичайною їжею, що ії споживають протягом всього року, є стебла трав. Доросла горила з'їдає біля 18 кг рослин і фруктів щодня.
Самки західних рівнинних горил починають народжувати дітей придосягенні статевої зрілості у віці 8-9 років. Народжується одна дитина, вагітність триває дев'ять місяців. Самки горил не проявляють ознак вагітності. На відміну від своїх могутніх батьків, новонароджене гориленя важить менше двох кілограм і здатне лишень триматись за шерсть матері. Дитинчата катаються на спинах своїх матерів з чотиримісячного віку перші два-три роки свого життя. Мати піклуватиметься своєю дитиною до п'яти років. Дослідження більш ніж трьохста випадків народжень горил у неволі, показало що самки більш старшого віку, як правило, народжують більше хлопчиків.>
[[File:National zoological park, Washington DC, USA (4883216213).jpg|thumb|Молода горила в Смітсонівському зоопаркуУ цього підвиду іноді спостерігалися випадки дітовбивства. Зазвичай, це робить самець, нещодавно ставший лідером сімейної групи, таким чином усуваючи дітей минулого (найчастіше загиблого) лідера.
Популяція західних рівнинних горил в дикій природі стикається з рядом факторів, що загрожують її існуванню. До таких факторів належать вирубування лісів, розширення населених пунктів, господарська діяльність, що призводить до обезліснення(як-от розширення площ полів і пасовищ). Ще одним із факторів є низька народжуваність. Як правило, самки горил вступають в репродуктивний вік не раніше 7-8 років, а самці стають достатньо сильними, щоб сформувати власну групу і почати розмножуватись у 15-20 років. Плідність самок, тобто можливість народжувати дитинчат, знижується після 18 років. Серед утримуваних в неволі самок репродуктивного ріку, лише третина народила хоча б одну дитину.
В 1980-тих роках, чисельність горил оцінювалась в 100 000 особин. Пізніше дослідники зменшили цю цифру більш ніж наполовину. Дослідження, проведені Товариством охорони дикої природи в 2006 і 2007 роках показали, що близько 125 000 неврахованих раніше горил жили в болотяних лісах заповідника озера Теле і в сусідніх марантових лісах в Республіці Конго.
В 2002 и 2003 роках відбувся спалах захворювання Еболою серед популяції заповідника Лоссі, а в 2004 - в національному парку Одзала. Епідемія Еболи назвичайно вразила популяцію горил, особливо осіб, що жили в групах, в більшості дрослих самок. Популяція зменшилась з 377 горил до 38 через два роки після спалаху, і до 40 за шість років. Чисельність все ще повільно відновлюється. Через епідемію Еболи, IUCN змінила статус західної рівнинної горили з "під загрозою вимирання" на "на межі зникнення".
Західна рівнинна горила-єдиний підвид, що утримується в зоопарках по всьому світу, де їх нараховується до 550 особин.