Богомол звичайний (Mantis religiosa) — вид великих богомолів з родини Mantidae. Зелені, жовтуваті, бурі комахи з характерною чорною чи біло-чорною плямою біля основи передніх хижих ніг. Крилаті, самці відносно добре літають. Вид поширений у Європі, Азії, Африці, інтродукований до Північної Америки. Найпівнічніший вид з богомолів, може жити в помірному кліматі, але численніший у теплих регіонах. Його ареал розширюється на початку XXI століття. Харизматична зовнішність та поширення роблять богомола звичайного найупізнаванішим видом богомолів для мешканців помірних та субтропічних широт північної півкулі, що відображено в мистецтві, зокрема на марках та монетах.
Богомол звичайний — це велика комаха з видовженим тілом, яке сягає 4,5–8,8 см завдовжки.
У богомола звичайного забарвлення тіла може варіюватися від зеленого до вохристого, залежно від освітлення та вологості при линянні. Зелена личинка, таким чином, може стати на наступній стадії жовто-брунатною при підвищенні температури та зниженні вологості. Колір визначається зеленим пігментом білівердином, який може окислюватися до бурого пігменту під дією світла. Також показано, що на зміну кольору можуть впливати й світлочутливі клітини кутикули, а зміна кольору може відбуватися і в імаго за умов зниження освітлення.
Антени несуть сім морфологічних типів сенсил, зокрема тактильних і ольфакторних (запахових). Також на антенах наявні унікальні для богомолів везикулярні структури, які, ймовірно, є залозами, що синтезують феромони.
Тазики передніх ніг на внутрішній поверхні мають дрібні яскраві білуваті плями, а біля основи — велику чорну овальну пляму, іноді з білим вічком усередині. Передні стегна без плям, у внутрішньому ряду великі шипи — чорні, як і канавка для «кігтя» гомілки.
Крила добре розвинені в обох статей. На передніх крилах є темна смуга вздовж переднього краю. Задні крила — жовтуваті, прозорі.
Богомол звичайний поширений у більшій частині Європи від Португалії до Туреччини, України та центру Європейської частини Росії, окрім півночі (його нема на Британських островах, у Скандинавії, на півночі Росії). Також трапляється на багатьох островах Середземного моря (Балеарські, Корсика, Сардинія, Сицилія, Мальта, острови Егейського моря, Кіпр), на Близькому Сході від Ізраїлю до Ірану, на Аравійському півострові. Звичайний вид у Китаї, Японії, Кореї, в Індокитаї. Численний вид на всьому півдні Росії від Ростова-на-Дону до Далекого Сходу. Населяє також більшу частину території Африки, окрім внутрішніх районів пустель.
Завезений на схід США в 1890-х роках, звідки заселив всю північну частину країни. У Канаді богомола кілька разів випускали в 1930-х та 1940-х роках по всьому півдню країни з метою біологічної боротьби з сільськогосподарськими шкідниками, і хоча далеко не всі популяції прижилися, цей вид є досить звичайним на півдні. Також, імовірно, інтродукований до Нової Гвінеї. На початку XXI сторіччя знайдений у Коста-Риці. Також є суперечливі свідчення щодо знахідок богомола звичайного в Болівії, Ямайці та Австралії.
У Європі північна межа розселення виду була описана лінією 50-ї паралелі північної півкулі: Франція, Бельгія, південна Німеччина, Тіроль, Австрія, Чехія, Словаччина, південна Польща, лісостеп України, південь Росії. Утім, наприкінці XX сторіччя ареал став потроху розширюватися на північ. Станом на 2012 рік богомол звичайний став численним на півночі Німеччини, з'явився в Білорусі, Латвії. 2010 року з'явився в Мордовії, а з 2013 став там звичайним видом. З 2010 року з'явився на більшій частині території Білорусі, де до того був рідкісним та лише на півдні, в Росії поширився на північ до Липецької, Тульської, Московської, Калузької областей, Чувашії, найпівнічніша знахідка — в Костромській області. 2019 року вперше виявлений на півдні Естонії.
В Україні численним у XX столітті був лише в південних областях, поодинокі особини досягали Харкова й Києва. З 2009 року відмічається у Дністровському каньйоні. На початок XXI століття звичайний вид у низовині Закарпаття.
Імаго можуть витримувати високі температури, тому зустрічаються й у напівпустельних умовах. Проте, перевагу віддають помірно вологим степам і саванам з високою травою та малими кущами. Екологічно пластичний вид, здатний жити й у приміських ландшафтах, за умови збереження трав'янистої рослинності та багатства здобичі. Самиці також потребують трав'янистої рослинності або твердих предметів (наприклад великого каміння чи стовбурів дерев) для розміщення оотеки.
Популяції богомола звичайного ніколи не є дуже щільними, хоча вони є слабко вивченими в зв'язку з прихованим способом життя. Зокрема в Італії спостерігалися щільності від 0,07 до 2 особин на м².
Личинки та дорослі особини є хижаками, полюють у засідці, сидячи у високій траві або кущах. Маскувальне забарвлення допомагає богомолам залишатися непомітними для хижаків та здобичі. Полюють на дрібних і середнього розміру комах, тих, з якими можуть упоратися. Поїдають саранових, коників, мух, метеликів. Можливий канібалізм. В науковій літературі описано декілька випадків поїдання самицями богомола звичайного молодих ящірок (Lacerta), а також інтродукованою до Північної Америки популяцією декількох видів колібрі.
У частині ареалу богомол звичайний є єдиним видом ряду або єдиним його великим представником. На інших територіях він співіснує з іншими великими видами богомолів. Зокрема на півдні України, Балканському півострові, островах Середземномор'я та в Північній Африці він співіснує з видами родів Hierodula та Sphodromantis. На північному сході США та півдні Канади вид займає одну територію з Tenodera sinensis та Tenodera angustipennis. У дослідженнях показано, що при такому співіснуванні богомол звичайний займає відмінні екологічні ніші, зокрема полює в нижчих ярусах рослинності, має інший час вилуплення личинок з яєць тощо. Через це вид майже не конкурує з іншими великими богомолами та не витісняє їх.
Богомолів звичайних поїдають птахи, великі ящірки, комахоїдні звірі. Вони складають значну частину раціону сови сірої в Алжирі, сорокопуда Lanius meridionalis в Іспанії. На яйцях паразитують перетинчастокрилі, зокрема їздці роду Podagrion, а також мухи родів Lasiambia, Pseudogaurax, Polyodaspis з родини Chloropidae тощо. Личинок ловлять і паралізують оси-сфециди виду Tachysphex costae
У разі викриття хижаком, дорослий богомол демонструє агресивну поведінку, намагаючись відлякати ворога. Тварина фіксує очі на противнику, починає рухати щелепами, підіймає вертикально передньогруди. Передні кінцівки розгортаються в боки, щоб противник міг бачити темні плями в основі передніх тазиків, черевце підіймається та роздувається, крила також підіймаються. Богомол виглядає більшим, а до того ж починає створювати шиплячі звуки тертям крил по черевцю.
Генерація богомола звичайного триває близько 4-7 місяців, зокрема в Угорщині самці живуть в середньому 110 днів (максимум до 176), самиці 165 (максимум 196), у лабораторних умовах тривалість життя зростає в середньому до 175 діб у самців та до 210 в самиць, що пов'язано зі стабільнішими температурними умовами. У північних частинах ареалу в травні з яєць оотеки одночасно виходять личинки, які одразу починають хижацький спосіб життя. Після 6 линянь у самців та 7 линянь у самиць личинка досягає стадії імаго. Доросла самиця малорухлива, зазвичай не переміщується далі 30 м від свого звичного місця полювання. Натомість самці можуть долати значні відстані в пошуку самиць. Богомоли паруються наприкінці літа — початку осені. Самець знаходить самицю та запліднює її, іноді після копуляції чи під час неї самиця може з'їсти самця, це трапляється приблизно в третині парувань. Причини цього лишаються неясними, зокрема самиці, імовірно, візуально відрізняють самців від іншої здобичі.
У вересні-жовтні відкладає пінисту масу з яйцями (близько 250) — оотеку, Таких кладок може бути від 1 до 6, причому деякі можуть містити незапліднені яйця, з яких не розвиваються личинки. Оотека захищає яйця від хижаків, пошкодження, висихання, замерзання взимку при температурах до −20 °C. Самиця шукає місце на твердій освітлюваній сонцем поверхні, або розміщує оотеку на стеблах рослин. Розвиток яєць може початися вже восени за теплої погоди, але припиняється вже з першими заморозками та відновлюється лише за теплої погоди навесні.
У південніших широтах цикл не так сильно залежить від пори року, тому дорослі особини можуть траплятися впродовж усього року.
Попри розширення ареалу існують і застереження щодо охорони богомола звичайного, особливо на півночі його європейського ареалу. Так, 2016 року його занесено до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи зі статусом «в найменшій небезпеці». Причинами локального падіння чисельності вважають індивідуальне знищення комах, зникнення природних оселищ, використання пестицидів.
Вид охороняється в Німеччині, Бельгії, Люксембургу, у Польщі.
Богомол звичайний також був занесений до Червоної книги Молдови 2001 року видання, проте, з видання 2015 року був виключений. У Росії він занесений до низки регіональних Червоних книг. Зокрема Червона книга Башкортостану відносить богомола звичайного до 3-ї категорії — як рідкісний і нечисленний вид, поширений на обмеженій території.
В Україні, попри звичайність виду на більшій частині території, його внесено до офіційних переліків регіонально рідкісних видів Полтавської, Вінницької та Сумської областей. Богомол також був внесений до переліку регіонально рідкісних тварин Харківської області в 2001 році, але був виключений звідти 2012 року як вид, чисельність якого підвищилася, а тому й не внесений до Червоної книги Харківської області, виданої 2013 року.
У світовому вимірі богомол звичайний розглядається як вид, популяризуючи який, можна звернути увагу суспільства на охорону решти, менш поширених видів богомолів.
