Орябок лісовий, або орябок (Tetrastes bonasia ) — вид невеликих птахів родини Фазанові (Phasianidae). Дуже широко поширений в північній половині Європи і по всій сибірській тайзі, один з найхарактерніших лісових птахів. Цей птах розмірами лише дещо більший від голуба. Вага коливається від 330 до 580 г. Довжина тіла 35—37 см. Це осілий вид, літає мало, воліючи бігати по землі. Злітає з шумом, переміщаючись на невеликі відстані. Тримається зазвичай парами або зграйками.
Оперення орябка рябе, — рудувато-сіре з плямами (звідси українська назва виду). Зовні схожий на інших тетерукових (Tetraonidae), але, плесно у нього оперене лише на три чверті довжини і вкрите внизу на передній стороні двома рядами щитків, а пальці голі. Крила короткі, тупі.
Забарвлення оперення у самця і самки дещо схоже, сіруватого і рудого кольорів з чорними і білими штрихами, плямами і крапками. Воно настільки підходить до сірого фону гілок і стовбурів багатьох дерев, особливо ялин, оброслих лишайниками, що обрябок, притиснувшись до стовбура або припавши до гілки, стає цілком непомітним. Цей прийом використовується для переховування від мисливців та хижаків. Молоді орябки подібні до самок, з бульш рудими тонами на спині.
Залежно від типу лісу, в якому тримаються орябки, і відповідного підвиду цих птахів, їхнє забарвлення має численні варіації відтінків сірого і рудого. Так, орябки півночно-східної Європи відрізняються загальним сивуватим тоном верхньої сторони, в Прибалтиці і Польщі до цього тону домішується рудий колір, у птахів Центральної Європи загальний тон більше рудий, а в особин, які поширені в Сибіру, — більше сірого кольору. Для самців характерними є чорна пляма на підборідді і горлі, добре виражений чубчик і широке червоне кільце голої шкіри навколо очей.
Орябок поширений на більшій частині північної Євразії — від Скандинавського півострова і Піренеїв на заході до лісової зони Охотського узбережжя, Сахаліну, Маньчжурії, Кореї, Північної Японії, Північної Монголії і Алтаю на сході. Основні природні оселища на території колишнього СРСР — в лісовій зоні від Карпат до Сахаліну, включаючи ліси північного сходу Європейської частини Росії, Середнього і Північного Уралу, Зауралля, середньої смуги Сибіру і гірських хребтів по її південних межах до Бурятії включно. Відсутній в лісах Кавказу і Камчатки. На півночі воліє сирий і густий хвойний ліс, по південних околицях свого ареалу тримається в змішаному чорноліссі, особливо у березових, вільхових і осикових лісах.
В Україні осілий вид у Карпатах, на Поліссі і Розточчі, під повною охороною.
Орябки — мешканці лісів. Живуть осіло, здійснюючи лише коротку кормову кочівлю. Ночують у снігу. Рятуючись від морозів, зариваються в сніг. Часом орябки гинуть під снігом через намерзання міцного насту. Замерзання часом спостерігається і в малосніжні зими. На орябків полюють хижаки — куниця, соболь і лисиця серед звірів та яструб великий серед птахів. Також становлять загрозу беркут, орлан-білохвіст і пугач. Хижаки особливо небезпечні для молодих птахів і пташенят.
Основні корми влітку і восені — зелені частини рослин, суниці, насіння і комахи. Люблять розгрібати мурашники, щоб дістати личинки мурах. Взимку і весною харчуються переважно бруньками дерев і лісовими ягодами, що залишились на гілках, особливо ягодами ялівцю. Взимку також годуються на деревах сережками берези, вільхи і інших видів.
На відміну від глушців і тетеруків, орябки є моногамними птахами і не збираються на групові токи. Орябки утворюють пари і селяться в сирих безлистих хвойних (ялиново-ялицевих) або змішаних лісах. Там, де орябків багато, в кінці літа вони нерідко утворюють невеликі зграйки, але вже з осені знову розбиваються на пари. Під час весняного токування самець видає характерний протяжний тонкий свист і переслідує самку, розпускаючи віялом хвіст, піднімаючи чубчик, надуваючись, волочачи по землі крила і роблячи різкі повороти. Самка, що зазвичай тримається поблизу самця, біжить на його посвист, видаючи час від часу грубіший і уривистий свист.
З потеплінням кількість токуючих птахів на окремих діялнках лісу збільшується, пари часто сходяться впритул, що приводить до гонитви один за одним і бійок між самцями. В період токування самці тримаються майже постійно на деревах, годуються мало і значно втрачають у вазі, разом з тим відбувається збільшення їх сім'яників. Самка, навпаки, багато годується на землі, додаючи у вазі до початку висиджувания, після чого вага знижується.
Гнізда будують на землі. Гніздом служить ямка, викопана самкою в землі під кущем, лежачим стовбуром дерева або іншим подібним прикриттям і вистелена травою, листям і дрібними прутиками. У кладці буває від шести до восьми (рідше — 10 і навіть 14—15) яєць, розміром дещо більшим від голубиних, буро-жовтого кольору з червоно-бурими плямками. Самка насиджує яйця близько трьох тижнів. На яйцях самка сидить часто так міцно, що дозволяє взяти себе в руки. У висиджуванні самець не бере участі, але тримається поблизу від гнізда і допомагає самці в догляді за пташенятами. Пташенята, що вилупилися, покриті пухом і вже через кілька годин виходять з гнізда. Через чотири-п'ять днів вони можуть перепурхувати і до 10—11-го дня злітають на дерева. З тритижневого віку пташенята вже ночують на деревах; через шість тижнів досягають розмірів дорослих птахів. Перший час вони живляться комахами, пізніше — рослинним кормом.
На території України полювання заборонене. Орябків включено до Червоної книги України (1994, 2009), до Бернської (Додаток ІІІ) конвенції. З метою охорони слід проводити біотехнічні заходи з поліпшення кормових та захисних властивостей угідь, обмежити антропогенний вплив на біотопи поширення виду, регулювати чисельність ворогів, налагодити штучне розведення з наступною інтродукцією у природне середовище.
