Хоху́ля ру́ська або хохуля звича́йна (Desmana moschata L.) — вид ссавців із родини кротові (Talpidae), ряду мідицеподібні (Soricomorpha), надряд комахоїдні (Insectivora). Як рідкісна тварина, знаходиться під охороною.
Розміри: до 20 см довжини (з хвостом 35 см, 40,5 см), вага до 520 г. Морфологічно добре пристосована до водного життя: перетинки між пальцями на задніх і передніх кінцівках, ступні задніх кінцівок стиснуті з боків, пальці розміщені не в одній площині, а один над одним, край ступні та п'ятий палець вкриті шорсткими волосинками. Передні лапи дещо менші за задні. На усіх пальцях присутні кігті.
Довжина м'ясистого товстого хвоста з усіх боків вкритого дрібною лускою дорівнює довжині тіла. Волосяний покрив хвоста ріденький, з окремих волосинок позаду лусок. Коло основи круглий, завширшки 12 мм, на кінці стиснутий з боків (як кіль у човнів), що покращує маневрування у воді, завширшки 25 мм. В основі хвоста знизу розміщені залози, що виділяють сильно пахучий мускус. Під водою без повітря хохуля здатна пробути до 4 хвилин.
Морда витягнута в рухливий чотиригранний хоботок, який з боків вкритий вібрисами. Знизу й з верху писок вкритий маленькими поглибинами. За допомогою довгого хоботка з ніздрями на кінці, що можуть закриватись, хохуля може дихати під водою, не спливаючи на поверхню. Шия коротка, зір слабкий, очі рудиментарні. Вуха маленькі, приховані в шерсті. Зовні слухова трубка відкривається як обрамлена волосками щілина в шкірі розміром менше 1 см, які як і ніздрі закриваються за допомогою спеціальних клапанів, коли хохуля занурюється під воду. Володіють розвиненим нюхом і відчуттям дотику, особливо за допомогою органів Еймера на кінці хоботка.
Хохуля має 44 зуби, зубна формула: Середня пара різців верхньої щелепи збільшена.
Двоколірне водонепроникне хутро (верхня частина коричнево-бурого темного окрасу, низ сріблястий, поблизу вуха срібляста пляма), до кінця XIX століття було об'єктом мисливського промислу. Остьові волосини на кінцівках ширші ніж поблизу тіла, що не дозволяє шерсті розпушуватись й намокати. Шерсть блискуча, що змінює колір залежно від освітлення. На животі шерсть густіша ніж на спині. Підшерсток густий м'який із тоненьких звивистих волосинок, що тримають довгий час теплоізолюючий прошарок повітря під прохолодною водою. Мускусний запах довгий час зберігає цінне хутро від пошкодження міллю.
Серце меншого об'єму ніж у сухопутних тварин, але права його сторона товща і масивніша, м'язи правого шлуночка посилені міццю додаткових волокон, бо під водою, яка сильніше стискає грудну клітку ніж повітря, серцю важче проштовхувати кров в легені.
Хохуля руська — реліктовий вид (збереглася майже без змін протягом останніх 30 млн років), ендемік Східноєвропейської рівнини. Ареал розірваний, охоплює басейни Дніпра, Волги, Дону й Уралу. Колись хохулі були поширені по всій Європі, включно з Британськими островами. Водиться вона також в Казахстані й Західному Сибіру; проводились спроби акліматизації в Литві і Білорусі.
Пересуваючись суходолом, хохуля майже плазує, залишаючи на землі характерні сліди від власного черева. Кубла влаштовує у норах на високих берегах. Вхід на глибині 15-20 см під поверхнею води; інколи, при зниженні води влітку роблять другий вхід під першим, на глибині 30-35 см. До нижнього входу веде заглиблена канавка, якою хохулі в посуху до останнього намагаються забезпечити водою власну нору. Кубло знаходиться завжди вище рівня води, часто під самою поверхнею ґрунту. У повінь хохулі вільно плавають заплавою, не маючи постійного сховища.
Дефекацію хохулі проводять лише у воді, їх випорожнення нагадують згустки зеленої рідкої глини.
Вороги — лисиця, горностай, тхори і норки.
Активна під час сутінок та вночі. Живиться переважно водяними безхребетними (молюски: п'явушники, жабуринці, живородки, калюжниці; п'явки, водяні комахи, дощові черви), кореневищами водяних і прибережних рослин (рогіз, стрілиця, очерет, латаття, глечики), взимку дрібною рибою. Коли хохуля харчується на дні, то копається в мулі гострим рильцем і передніми лапками, немов би йде на них по дну до низу головою, піднявши зад догори — подібно качкодзьобу.
Моногам. Самка один раз (іноді двічі) на рік після 40-50-денної вагітності у червні народжує 1-5 (частіше 3-4) малят. Малята починають бачити на 35-40 добу. Восени малята покидають кубло. Статевозрілими стають у 7-8-місячному віці.
В Росії промисел хохулі здійснювався мисливцями-вихухлятниками навесні, коли нори тваринки затоплювала вода. Полювання здійснювалось як із застосуванням вогнепальної зброї з човнів, так і за допомогою силків і западок влітку. Мисливський закон від 3 лютого 1892 року не відносив хохулю до хижих звірів, а отже дозволяв її промисел у чітко визначений період — з 1 березня по 29 червня. Заготівельна ціна була від 50 копійок до 1 карбованця за шкурку.
На початку XX століття хутро хохулі увійшло в моду і це мало її не згубило. Перед Першою світовою війною в Росії продавали по 100 тис. шкурок на рік. Найбільші заготівки за радянських часів припали на 1954 рік — 23,3 тис. (у той час як промислова заготівля хутра ондатри складала не більш 8-9 тис. на рік.
Чисельність на сході України, ймовірно, не перевищує кількох десятків особин. У 1954 році у заплаві Сіверського Дінця (до 1954 року тут діяв хохулевий заказник Кремінне) налічувалось близько 500 особин звірків.
Хохулю, як зникаючий реліктовий вид, занесено до всіх видань Червоної книги України (1980, 1994, 2009), Європейського Червоного списку (1991). З 1996 року Міжнародний союз охорони природи надав хохулі статус «уразливого виду». Проте у вересні 2016 року статус було змінено на «вид під загрозою вимирання».
В Україні для охорони хохулі 1968 році створено Станично-Луганський філіал Луганського природного заповідника та у 1987 році Середньосеймський заказник загальнодержавного значення (Сумська область). Вважається доцільним створити заповідник на Сеймі.
Дієвими заходами охорони є сувора заборона вилову риби ставними сітками, вершами, а ондатри — капканами в усіх потенційних місцях перебування виду. Важливо також заборонити випасання худоби у прибережній (до 50 м) зоні водойм, знищення рослинності на берегах, меліорацію.
