Серваль
Серва́л, серваль (Leptailurus serval або Caracal serval ) — хижий африканський ссавець з роду Каракал (Caracal ) родини котових (Felidae). Сервал має довгі ноги, великі вуха, й чорнопляме оранжево-коричневе хутро. Етимологія: слово serval має французьке походження й означає «ланеподібний».
Нерідко сервала відносять до окремого роду Leptailurus Severtzov, 1858.
Сервал — струнка, довгонога кішка середніх розмірів. Довжина тіла 90—135 см, висота в плечах до 40—65 см; вага становить 8—18 кг. У сервала найдовші ноги та найбільші (відносно розмірів тіла) вуха серед котячих. Голова мініатюрна; хвіст відносно короткий — 30—45 см. Деякі морфологічні особливості сервала дозволяють припускати близьке рідство до рисей та каракала, хоча забарвленням він більше всього нагадує гепарда — темні плями і смуги на жовтувато-сірому фоні. Груди, живіт і морда у нього білі. Вуха із зовнішнього боку чорні з жовтими або білими поперечними плямами.
Існують відмінності в забарвленні різних географічних рас сервала. Сервали, що живуть в степових і малолісистих районах, відрізняються великими плямами на світлому фоні. Лісові сервали — темніші, більш приземисті, а плями у них дрібніші; раніше них виділяли в окремий вид «сервалоподібних кішок» або сервалін. Перехід між цими двома типами плавний, особливо там, де їх ареали сусідні. Так, в Уганді й Анголі траплялися особини з великими плямами на темному фоні, а в Гвінеї, Того і Ефіопії — з дрібними плямами на ясно-жовтому фоні. У гірських областях Кенії зустрічаються чорні сервали (меланісти); тут вони складають до половини популяції. Білі сервали з сріблисто-сірими плямами відомі тільки в неволі.
Сервали поширені практично на всій території Африки, виключаючи Сахару, ліси екваторіальної зони і крайній південь материка (Капська провінція). На північ від Сахари (Алжир, Марокко) цей звір зараз украй рідкісний, але ще достатньо звичайний в Східній і Західній Африці.
Сервали населяють відкриті простори з чагарниковими і трав'янистими заростями, оселяючись, як правило, недалеко від води. Уникають пустель, сухих рівнин і вологих тропічних лісів, тримаючись на узліссях останніх.
Сервали, головним чином, сутінкові тварини; пік мисливської активності приходиться на 4-5 годину ранку або 10-11 годину вечора. Основною здобиччю стають гризуни, зайці, дамани та дрібні антилопи, а також фламінго, цесарки й інші птахи. Великі вуха і чудово розвинений слух допомагають їм висліджувати гризунів і ящірок, а довгі кінцівки полегшують просування у високій траві саван і допомагають дивитися поверх неї.
Не зважаючи на довгі сильні ноги, сервал не може довго переслідувати здобич. Його спосіб полювання схожий з мисливською тактикою каракала. Полює сервал скрадом у високій траві; при необхідності здійснює великі вертикальні стрибки (до 3 м у висоту), збиваючи злітаючих птахів. Гризунів сервал часто викопує, розриваючи нори, а за деревними даманами забирається на дерева. Уміє плавати. Сервали — дуже ефективні мисливці; в середньому 59 % їх нападів закінчуються спійманням здобичі.
Сервали ведуть поодинокий спосіб життя. Сутички між особинами рідкісні. У разі небезпеки вони воліють ховатися або рятуватися втечею, здійснюючи несподівані стрибки або різко міняючи напрям бігу, рідше залізають на дерева. Природними ворогами є інші африканські хижаки, такі як пардус, гієнові й африканський дикий пес. Дорослий сервал може стати жертвою нільського крокодила й лева. Кошенята стають жертвами і дрібніших хижаків, таких як різні мангустові, медоїд, хижі птахи і змії.
Розмноження у сервалів не відноситься до певної пори року. Проте в південних областях ареалу дитинчата з'являються, загалом у лютому — квітні. Під час еструса самиця та самець декілька днів полюють і відпочивають разом. Період вагітності становить 65—75 днів. Дитинчата народжуються в старих норах трубкозубів або в гніздах серед трави; в середньому в поносі — 2—3 кошенят. Мати годує їх молоком від 5 до 7 місяців. У однорічному віці вони покидають матір і знаходять собі власну територію. Молоді самиці живуть з матерями довше за молодих самців. Статевозрілість у сервалів наступає у віці 18—24 місяців.
Сервал є об'єктом промислу, оскільки його шкура йде на хутряні вироби; він також цінується в деяких районах Африки через своє м'ясо. Винищують його також через напади на свійську птицю. Внаслідок цього в густонаселених районах Африки чисельність сервалів помітно впала. Північний підвид сервала занесений в Червону Книгу МСОП із статусом «вид, що знаходиться під загрозою» (англ. endangered).
Сервали досить легко приручаються і можуть утримуватися в неволі як домашні тварини. Самці сервалів можуть злучатися із звичайними домашніми кішками, даючи гібриди. Відомі також гібриди сервалів з каракалами — сервікали і каравали.
