Вівча́рик світлочере́вий (Phylloscopus bonelli ) — дрібний птах родини кропив'янкових (Sylviidae). В Україні рідкісний залітний вид. Видову назву латиною надано на честь італійського орнітолога Франко Андреа Бонеллі (1784—1830).
Птах менший за горобця — маса тіла 7-9 г, довжина тіла біля 11 см. Оперення верху сірувато-оливкове; над оком білувата «брова»; поперек і надхвістя зеленкувато-жовті; низ білий; махові і стернові пера бурі; дзьоб бурий; ноги темно-бурі.
Від інших вівчариків відрізняється контрастом між зеленкувато-жовтими попереком і надхвістям та сірувато-оливковою спиною, а також голосом.
Ареал вівчарика світлочеревого охоплює Балканський півострів на північ до Північної Македонії та південної Болгарії, західну частину Малої Азії на схід до Анкари, Палестину і Синайський півострів. Зимує в Північно-Східній Африці. В Україні рідкісний залітний вид, трапляється на заході та півдні країни.
У гніздовий період населяє листяні ліси, що складаються з дубів (Quercus ), берез (Betula ), буків (Fagus ) та каштанів (Castanea ); інколи з домішкою сосен (Pinus ), ялин (Picea ) або модрин (Larix ) із добре розвиненою наземною рослинністю. У Середземномор'ї це часто це ліси, що складаються з коркового дуба та кедрів (Cedrus ). У західній частині ареалу це зарості сосни та дуба, де зростають також ожина, барбарис та ялівець. Гніздиться на висоті до 2 тис. метрів.
Світлочереві вівчарики є перелітними, зимують у вузькій смузі на південь від Сахари.
У позагніздовий період, в Африці, світлочереві вівчарики зустрічаються серед відкритих лісових біотопів, заростей у сухих степах, саванни з кущами та в оазах із кущів акації.
Живиться комахами та іншими безхребетними.
Гніздовий період триває з кінця квітня до серпня. Гніздо кулястої форми з маленьким бічним вхідним отвором зролене з трави та домішками листя, моху і волосся. Гніздо на землі, як правило на березі, добре приховано навислою рослинністю, нахиленим деревом або гілками. Повна кладка з 4—6 яєць білого кольору з темним крапками на кінцях. Насиджує самка 12-13 днів. Приблизно через стільки ж часу після вилуплення пташенята залишають гніздо. Протягом року одна, іноді дві кладки.
Основними загрозами для виду є надмірна експлуатація лісових екосистем. Для охорони пропонується збільшення різноманітності деревостану у місцях гніздування, що буде покращувати середовище існування.
Вівчарик світлочеревий занесено до Бернської конвенції (Додаток ІІ) та Боннської конвенції (Додаток ІІ).
Чисельність виду оцінюють у 3—8 млн статевозрілих особин (1,5—4 млн пар), протягом 2009—2013 рр. вона є стабільною.
