Американський олень білохвостий (Odocoileus virginianus ) — вид роду Odocoileus, найпоширеніший вид родини оленевих в Північній Америці. Він помітно менший і витонченіший за вапіті (підвиду благородного оленя), який зустрічається переважно в тих самих регіонах.
Взимку шерсть яскраво-сіра, а влітку набуває червонуватого відтінку, зверху трохи сильніше, ніж знизу.
Своєю назвою цей вид пов'язаний із забарвленням хвоста, верхня сторона якого коричнева, а нижня — біла. Тікаючи, цей олень піднімає хвіст, сигналізуючи родичам про небезпеку. Роги носять тільки самці. Після шлюбного сезону вони скидають роги, а на їх місці починають утворюватися нові. Обидва роги мають форму півмісяця, опуклого вперед і в сторони. На кожному з рогів від шести до семи відростків.
Величина білохвостого оленя варіює залежно від підвиду. У тварин, що мешкають на півночі США, висота в загривку становить 1,0-1,1 м, а вага самця становить від 100 до 150 кг. Самки трохи менші і легші. У міру просування на південь, підвиди стають менше. На островах Флорида-Кіс живуть білохвості олені з середньою величиною в холці 60 см і вагою 35 кг, що є наслідком острівної карликовості. Тривалість життя становить приблизно десять років.
Білохвостий олень поширений від півдня Канади до Перу і півночі Бразилії. Він відноситься до найпоширеніших видів родини оленевих, пристосувавшись до різних середовищ існування. Цього оленя можна зустріти як у великих лісах Нової Англії, так і в прерії, в болотах Еверглейдс, в напівпустелях Мексики і Аризони. У Південній Америці він населяє тугайні ліси, прибережні чагарникові савани і північні схили Анд, проте відсутній в дощових лісах. У Центральній і Південній Америці білохвостий олень зустрічається, як правило, рідше, ніж у Північній.
Білохвості олені були інтродуковані і в інших частинах світу. У 1950-ті-х роках їх завезли до Фінляндії, звідки вони самостійно поширилися в інші країни Скандинавії. У Чехії також є завезена популяція. Крім того, білохвостий олень є одним із семи видів оленів, які були завезені до Нової Зеландії для полювання.
Білохвостий олень веде в цілому скоріше поодинокий спосіб життя, ніж у групі. Тим не менш, поза шлюбних сезонів самки і самці час від часу утворюють неміцні групи. Для спарювання самці знаходять собі окремих самок і, на відміну від вапіті, не намагаються стати господарем гарему. Після 200-денної вагітності самки народжують на світ від одного до двох, зрідка трьох, дитинчат. Як і у багатьох видів, шерсть дитинчат білохвостого оленя після народження всіяна білими плямами.
Білохвостий олень харчується листям, травами, бруньками, ягодами та іншими дикими плодами, а також корою. У нього є безліч ворогів. Крім людини, ними є вовки, пуми, ведмеді і койоти, в Південній Америці також ягуари.
Перед появою європейців у Північній Америці мешкало за деякими оцінками близько 40 мільйонів білохвостих оленів. На них полювали індіанці, що однак не мало впливу на чисельність популяцій. Колоністи почали полювати на оленів через їхні шкіри, а також просто для розваги. До 1900 року чисельність білохвостого оленя різко скоротилася, поки не досягла всього 500 тисяч особин. З тих пір обмеження полювання призвели до значного поліпшення, проте ситуація все ще сильно відрізняється залежно від регіону. У деяких регіонах, наприклад прилеглих до Великих озер, білохвості олені зустрічаються так само часто, як і раніше. У цілому, популяція цього виду в США оцінюється в 14 мільйонів особин.
Деякі підвиди вважаються такими, що майже вимерли, вони внесені до Червоного списку МСОП. До них належать
