Щурка європейська
Бджолоїдка звичайна, або щурка європейська (Merops apiaster Linnaeus, 1758) — птах родини бджолоїдкових. В Україні гніздовий, перелітний вид.
Мають дуже яскраве і характерне забарвлення. У дорослого самця верх каштаново-рудий, плечі і поперек вохристо-жовті; лоб жовтувато-білий; через око проходить чорна смуга; горло і щоки яскраво-жовті, окреслені знизу вузькою чорною смужкою; низ тулуба зеленкувато-блакитний; спід крил рудуватий; першорядні махові пера зверху та їх покривні блакитно-зелені; другорядні — каштаново-руді; вздовж заднього краю крил проходить вузька темно-бура смуга; хвіст синювато-зелений, з видовженими і загостреними центральними стерновими перами; дзьоб чорний; ноги бурі. Доросла самка подібна до дорослого самця, але на спині зелений відтінок; видовжені пера хвоста коротші. У молодого птаха каштаново-рудий і жовтий кольори на спині, плечах, крилах і попереку замінені зеленкуватою барвою; чорної смуги на горлі і видовжених стернових перах немає.Маса тіла близько 60 г, довжина тіла 27—29 см, розмах крил 44—49 см. Через зеленкувате забарвлення молодих особин цей вид бджолоїдок можна сплутати з бджолоїдкою зеленою. Бджолоїдкам властивий милозвучний та характерний спів, а певні звуки, на зразок «щурр» чи «кррю» від них лунають майже постійно.
Має розірваний ареал, що включає Євразію, Північну та Південну Африку. Північно-Західна Африка від Марокко на схід до Тунісу, на південь до північної межі Сахари. У Південній Африці Капська провінція та Південна Родезія. Євразія від атлантичного узбережжя Піренейського півострова на схід до верхньої течії р. Об, західної та південно-західної межі Алтаю, Зайсану, Тарбагатаю, західної межі Сіньцзяну, Кашміру, західного Пакистану. На північ до північної Франції, Данії, північних частин Чернігівської та Тульської областей, до Рязанської та Тамбовської областей, району Ульяновська, долини Сури, гирла Ками, району Бузулука, долини Сакмари, долини Іргізу, північного узбережжя Аральського моря, північно-західної окраїни хребта Каратау, Балхашу, північно-західної окраїни Алтаю, долини верхньої Обі в районі Барнаула. На південь до Середземного моря, Палестини, Сирії, Іраку, північно-східного узбережжя Перської затоки, узбережжя Аравійського моря, південно-західного Пакистану. Поширення в межах ареалу, особливо біля північних меж, дуже нерівномірне. У гори піднімається на висоту до 2500 м. В Україні гніздиться на всій території, за винятком гір. Мігрує скрізь.
Бджолоїдки - зграйні птахи. Вони харчуються і гніздяться колоніально. Бджолоїдки активні вдень, проводячи більшу частину часу за пошуком їжі. Вони ловлять комах у польоті, під час вильотів з відкритого сідала. Перед тим, як з'їсти бджолу, бджолоїдка видаляє жало, багаторазово б'ючи комаху об тверду поверхню. За день він може з'їсти близько 250 бджіл. Бджолоїдки - голосисті птахи, особливо під час годування та міграції. Їхній загальний крик - це характерне, м'яке, рідке і поховальне "пррі" або "прруп", яке можна почути на великих відстанях. На місцях гніздування ці птахи зазвичай більш тихі.
Бджолоїдки звичайні живляться різноманітними комахами, яких ловлять на льоту. Їхньою основною здобиччю є різноманітні перетинчастокрилі — бджоли, оси, джмелі, а також літаючі жуки, бабки, цикади тощо. Комах ловить кінчиком дзьоба, щоб уникнути жала. Після цього розчавлює комаху об гілку або вбиває кількома ударами. Неперетравлені рештки, зокрема хітину, бджолоїдка згодом відригує у вигляді невеликих грудочок — погадок.
Гніздиться, як правило, колоніями, які налічують від декількох до декількох десятків або навіть сотень пар. Гнізда влаштовує в норах, у високих (3—5 м) урвищах. Для риття нір віддає перевагу суглинкам, хоча великої ролі ґрунт не відіграє. Нора має вигляд довгого, майже горизонтального ходу, інколи з вигином довжиною до 1,5 м. Хід закінчується розширеною гніздовою камерою. Вистилка відсутня та кладка розташовується просто на землі. З часом у норі накопичуються хітинові залишки комах. Повна кладка складається з 4—7, рідше 8—9, як виняток із 10 блискучих, білих, майже кулястих яєць. Батьки по черзі насиджують яйця протягом 30 діб. Будувати гніздо і вигодовувати пташенят парі допомагають пташенята з попереднього виводка — так звані помічники. Стають на крило молоді птахи через 4 тижні. Разом з батьками та їхніми помічниками вони проводять декілька днів поблизу гнізда, причому для відпочинку і сну влаштовуються на деревах. Птахи годують своїх пташенят ще приблизно 3 тижні.
Стан популіції бджолоїдки наразі не вважаються загрозливим. Однак у деяких країнах цих птахів вбивають для споживання або як шкідників. Вони також страждають від використання пестицидів, які зменшують популяції комах, що є їхньою здобиччю. Втрата місць гніздування також може становити серйозну загрозу в майбутньому. Каналізація річок призводить до втрати річкових берегів, в яких бджолоїдки прокладають свої гніздові тунелі.
Згідно з Червоним списком МСОП, загальна чисельність популяції європейського бджолоїда становить близько 14 000 000-25 250 000 статевозрілих особин. В Європі гніздова популяція складається з 2 800 000-5 050 000 пар, що дорівнює 5 600 000-10 100 000 статевозрілих особин. В даний час цей вид класифікується як такий, що викликає найменше занепокоєння (LC) у Червоному списку МСОП, і його чисельність на сьогоднішній день є стабільною. Чисельність в Україні оцінюється в 25—45 тис. пар.
