Курочка водяна (Gallinula chloropus ) — невеликий, розміром з голуба, водоплавний птах з родини пастушкових, широко поширений на всіх материках, за винятком Австралії і Антарктиди. Типовий мешканець різноманітних водойм зі стоячою або проточною водою і заболоченими, зарослими берегами. Зазвичай веде прихований спосіб життя — не дивлячись на велику поширеність, цю птицю буває важко побачити в дикій природі. Проте, в густонаселених районах Європи птахи часто звикають до присутності людини. Наукову назву птаха можна перекласти з латинської як «зеленонога курочка», що вказує на деяку зовнішню схожість з домашніми курми.
Невеликий птах довжиною 27−31 см, розмахом крил 50−55 см та вагою 192−493 г. Оперення буро-чорне або грифельно-сіре з синім відтінком на шиї, вузькими білими смужками з боків і білим з чорною смугою підхвістям. У зимовий час голова і спина набувають злегка помітного оливково-бурого відтінку, а черево виглядає світлішим. Першорядні махові пера крил темно-сірі. Після закінчення линьки кінчики пір'я на грудях і передній частині черевця здобувають білі закінчення, через що оперення в цій частині тіла виглядає дещо рябим. Линька у дорослих птахів відбувається двічі на рік: зимова починається під час зимівлі в січні–лютому і закінчується в квітні–травні; післягніздова припадає на липень–жовтень.
Дзьоб відносно короткий, трикутної форми, яскраво-червоний в підставі і жовтий або зеленуватий на кінці. На лобі є червона пляма, що є шкірою, яка виглядає ніби продовженням дзьоба. Райдужна оболонка в шлюбний період темно-червона, в решті часу червоно-бура. Ноги добре адаптовані для пересування грузькими берегами — довгі і сильні, з подовженими пальцями і злегка вигнутими пазурами; зеленувато-жовтого кольору з червоним кільцем на гомілці. Характерні для інших водоплавних птахів перетинки між пальцями майже повністю відсутні. Самці і самки зовні один від одного відрізняються незначно — самці виглядають дещо більшими, а у самок черевна частина світліша.
Молоді птахи виглядають трохи інакше — їх оперення світло-буре з сіруватим підборіддям, горлом і грудьми. Вони мають таке ж біле підхвістья і білі смужки з боків, проте червона шкіряста пляма на лобі відсутня, а дзьоб сірий з жовтим закінченням. У молодих птахів повне формування гніздового вбрання закінчується до середини серпня—початку вересня в перший рік життя.
Водяні курки широко розповсюджені як в Старому, так і Новому Світі.
В Європі вони гніздяться майже повсюдно, за винятком високогірних районів Альп, Скандинавського півострова на північ від 66° північної широти і півночі Росії. В Україні гніздовий, перелітний, зимуючий вид. Гніздиться на всій території країни, крім Карпат; мігрує скрізь; регулярно зимує на Закарпатській рівнині та на півдні, інколи трапляється взимку на водоймах в глибині суходолу. У Російській Федерації північна межа ареалу проходить приблизно уздовж 60 ° північної широти — через Карельський перешийок, Новгородську, Вологодську області на північ від Рибінського водосховища, Татарстан, Башкортостан, Омську область і Алтайський край. Птах також зустрічається на Далекому Сході в Приморському краї, а також на Сахаліні і південних Курильських островах. В Азії птах також поширений в Індії і на південному сході аж до Філіппін, однак відсутній в степових і посушливих регіонах Середньої і Центральної Азії, а також Західного Сибіру. В Африці птицю можна зустріти лише на півдні континенту, Мадагаскарі і на заході в районі Конго і Алжиру. У Північній Америці птах гніздиться на півдні і сході США (Каліфорнія, Аризона, Нью-Мексико і штати на схід Техаса, Канзасу, Небраски і Міннесоти), а також в Мексиці. Водяні кури також широко розповсюджені в Центральній Америці, островах Карибського моря і в Південній Америці від Бразилії до Аргентини і Перу.
Місця існування пов'язані з природними або штучними прісноводними (рідко солонуватими) водоймами з берегами, що зарослі очеретом, рогозом, осокою або іншими водними та навколо водними рослинами. Водоймище може бути як велике за розміром, так і невелике, а вода в ньому як проточна, так і стояча. Перевагу віддає заболоченим берегам з ряскою на воді і заростям чагарника (наприклад, верби) на суші. Як правило, поводиться непомітно — вдень тримається прибережних чагарників, і лише присмерком випливає на відкриту воду. У Європі, зазвичай, віддає перевагу низинному ландшафту — наприклад, в Німеччині не зустрічається на висоті вище 600 м, а в Швейцарії вище 800 м над рівнем моря. Однак в цілому верхній поріг проживання сильно варіює залежно від регіону — наприклад, в Закавказзі птах зустрічається на висоті до 1800 м, а в Непалі до 4575 м над рівнем моря.
На більшій частині ареалу водяні курочки ведуть осілий спосіб життя та тільки на півночі є частково чи повністю перелітними. У низці випадків характер сезонних переміщень цих птахів вивчений недостатньо. Відомо, що в Європі схильність до міграції зростає з південного заходу на північний схід: в державах колишнього СРСР і в Фінляндії практично всі птахи мігрують, в Скандинавії, Польщі і на півночі Німеччини залишається зимувати невеликий відсоток, а в Західній Європі птиці переважно живуть осіло. Перелітні птиці Північної Європи взимку переміщаються на захід або південний захід, досягаючи Британських островів, Піренейського півострова, Італії, Балкан і Північної Африки. У популяцій Центральної і Східної Європи міграція відбувається у напрямку з півночі на південь або з північного заходу на південний схід. Птахи Західного Сибіру найімовірніше пересуваються до узбережжя Каспійського моря, на південь Середньої Азії, в Ірак, Іран, Афганістан і країни Близького Сходу. В Східному Сибіру і на Далекому Сході птиці в зимовий час, можливо, мігрують до Китаю і в Південно-Східну Азію. Окремі осередки зимівель водяної курки виявлені в Африці на південь від Сахари, в Сенегалі, Гамбії, Малі, на півночі Нігерії і Судану, на півдні Чаду; проте місця гніздування цих птахів не вивчені.
На території Америки очеретниці мігрують на північ від узбережжя Мексиканської затоки і Флориди.
У разі міграції до місць гніздування прилітають тоді, коли вода повністю звільняється від льоду — в квітні або на початку травня. Осінній відліт починається на початку серпня. Під час весняного перельоту птиці головним чином тримаються парами (дуже рідко летять поодиноко), летять на великій висоті і в нічний час. Осіння міграція відбувається на низькіших висотах, попервах парами або поодиноко, а в кінці невеликими зграйками до 10 птахів.
Водяні курочки уникають спільноти інших птахів, зокрема того ж виду. Лише під час зимової міграції вони можуть тимчасово скупчуватися в одному місці до 20 (рідко до 50) пар, але навіть в цьому випадку зберігають між собою дистанцію 1-5 м. Решту часу трапляються парами або самотужки, ретельно оберігають кормову і гніздову території. У разі, якщо на межі території з'являється прибулець, видають характерні різкі односкладові крики «кіррк» або неголосні «цик-цик», а також направляються у напрямку до гостя. Якщо виникає конфлікт між сусідніми парами або з іншими птахами, курочки приймають загрозливу форму, а в разі триваючої агресії вступають в бійку. Птах нахиляє низько голову в напрямі до супротивника, підійме задню частину тіла і розпускає хвіст, а коли конфлікт відбувається на воді, то крім того може повністю пригнутися і стрімко попливти вбік ворога.
Раціон водяної курочки дуже різноманітний і включає в себе як тваринну, так і рослинну їжу. В пошуках їжі вона бродить у мілководді, перевертаючи листя плаваючих рослин на кшталт латаття або ряски, чи плаває у ставку, іноді занурюючи голову в воду. На глибині зрідка пірнає, проте під водою в горизонтальному напрямі майже не плаває. На суші скльовує насіння прибережних трав або ягоди дерев і чагарників. Також ловить низьколетячих комах. Харчується молодими пагонами водних або навколоводних трав'янистих рослин (очерет, тростина, осока, лататтєві тощо.), водоростями, злаками, листям і ягодами напівчагарників (горобина, обліпиха, шипшина, ірга тощо), безхребетними тваринами (комахи і їх личинки, павукоподібні, дощові хробаки, равлики), молюсками і земноводними (пуголовки).
Водяні курочки моногамні, тобто на одного самця припадає одна самка; пари зберігаються протягом декількох років поспіль. Сезон розмноження різниться у осілих і перелітних популяцій — при постійному перебуванні на одній території він може відбуватися цілий рік, тоді як при міграції тільки в теплу пору року. У разі міграції до місць гніздування, птахи прилітають досить пізно, коли лід вже повністю розтанув, а також уже сформованими парами, які, вочевидь, утворюються ще в місцях зимівлі. Процес утворення пари помітно відрізняється від інших птахів — під час шлюбного періоду не самці домагаються розташування самки, а навпаки — самки змагаються між собою за право володіння самцем. Для гніздування вибирається зарослу водойму, інколи дуже невеликого розміру — лісове озеро, болото або тиха річка. При цьому пара уникає сусідства з іншими птахами того ж або іншого виду — в разі непроханого гостя камишніци агресивно захищають свою гніздову територію, демонструючи загрозливу позу або зрідка навіть вступаючи в бійку. На невеликій водоймі, як Зазвичай, гніздиться тільки одна пара, а на великому їх може бути декілька. Відстань між сусідніми гніздами може значно відрізнятися в залежності від району проживання, проте не буває менше 25 м, а власне гніздова територія становить щонайменше 8 м в діаметрі.
Гніздо найчастіше влаштовується на невеликому підвищенні посеред водойми або на її краю — на купині, що стирчить з води, серед гілок затопленого дерева, в заростях очерету, рогізу чи тростини, в кущах біля самої води. Якщо на березі є густа рослинність, то кубло може бути розташоване на землі. Рідше гніздо може бути влаштовано над землею на гілках чагарнику або дерев, в старих сорочих гніздах або навіть на даху будинків в населених пунктах. Якщо гніздо розташоване посеред води, то глибина водойми в цьому місці не перевищує 1 м, але зазвичай менше 60 см. Як будівельний матеріал для кубла завжди використовується однорідний матеріал — сухі стебла і листя, що ростуть поруч водних рослин — очерету, ситника, тростини, рогозу, осоки, куничника, лотоса, латаття тощо. Будівництвом займаються обидва, самець і самка, проте на відміну від лисок у камишніци є поділ обов'язків — основою займається самець, а вистиланням лотка самка. Також в одному з американських досліджень було відзначено, що самець набагато більше самки займається збором будівельного матеріалу. Загалом гніздо являє з себе добре втрамбоване спорудження близько 15 см заввишки і діаметром 21-25 см, з добре вираженим, гладким і глибоким лотком.
За сезон як правило буває дві кладки яєць — в Росії перша кладка зазвичай доводиться на кінець квітня-травень, а друга на червень-липень. Кожна кладка складається з 3-15 (зазвичай 5-9) яєць, які відкладаються по черзі з інтервалом в 24 години. Велика кількість яєць в кладці може свідчити про внутрішньогніздовий паразитизм. Яйця розміром 38—50 х 23—34 мм, зі світло-палевим, іржаво-глинистим або охристим фоном, дрібним поверхневими бурими краплями і великими фіолетово-сірими плямами. У разі, якщо перша кладка з якої-небудь причини втрачено, самка здатна відкласти яйця вдруге. Інкубаційний період становить 17-22 днів; насиджують кладку обидва батьки, проте самиця проводить в гнізді набагато більше часу. Пташенята, що вилупилися, вкриті довгим чорним пухом з оливково-зеленим відливом. На голові пух сріблястого кольору і дуже рідкісний. Пташенята дуже швидко починають плавати, за необхідністю пірнати і перебиратися по гілках дерев, проте в перші півтора-два тижні не здатні самостійно добувати корм і підтримувати постійну температуру тіла — в цьому їм допомагають батьки. На крило пташенята стають у віці 42-70 днів, проте ще задовго до цього строку вони стають повністю самостійними в той час, коли батьки зайняті другий кладкою. За деякими даними, пташенята першого виведення беруть участь в насиджуванні повторної кладки і згодом допомагають годувати молодших пташенят.
